впроваджувати, де можливо, принцип "забруднювач платить";
запобігати на урядовому рівні діяльності, яка має шкідливий транскордонний екологічний вплив;
враховувати екологічні інтереси країн, що розвиваються, беручи до уваги, зокрема, екологічні чинники в міжнародній торгівлі та міжнародному співробітництві;
вживати заходів щодо роз'яснення екологічної політики, залучати до такої діяльності відповідні міжнародні організації і сприяти їм у такій діяльності;
широко залучати громадськість до діяльності, спрямованої на охорону й збереження довкілля, переважно через екологічне виховання, освіту і пропаганду;
правильно розподілити владні повноваження (місцеві, регіональні, федеральні, національні та на міжнародному рівні) і відповідальність у боротьбі з окремими категоріями забруднень з урахуванням особливостей територій, які треба захищати;
гармонізувати в межах ЄС національні екологічні стратегії, програми, концепції, плани дій тощо; при цьому слід орієнтуватися на спільні довгострокові цілі, ніяким чином не обмежуючи суверенні права та інтереси окремих націй і не зашкоджуючи інтересам Спільного ринку.
На основі наведених цілей і рекомендацій було розроблено концептуальні підвалини для практичної діяльності протягом подальших 20-ти років. Розпочався і широкомасштабний процес створення екологічних громадських і неурядових організацій, міністерств екології. Почали впроваджуватися і застосовуватися переважно регулювальні інструменти екологічної політики, за допомогою яких забезпечувались три основні напрями діяльності: створення наукового обгрунтування екологічних програм і заходів
шляхом накопичення, аналізу й систематизації даних спостережень за екологічним станом довкілля; шляхом наукового дослідження впливу діяльності на стан довкілля; шляхом розробки методів економічної оцінки вартості природних ресурсів та економічних збитків унаслідок їх пошкодження і втрат;
формулювання політики та стратегій у комплексі з розробкою конкретних заходів; зокрема, розробка й впровадження екологічних
стандартів і практичне застосування принципу "забруднювач платить" через штрафи за забруднення довкілля;
формування та здійснення екологічної політики на державному рівні і становлення відповідних державних інституцій.
Накопичений практичний досвід реалізації екологічної політики показує, що для досягнення екологічних цілей лише екологічного регулювання недостатньо. Великі витрати на природоохоронні заходи не завжди дають позитивні економічні й соціальні результати. Постала необхідність впровадження економічних механізмів екологічної політики.
Зазначимо, що широкомасштабне впровадження економічних механізмів розпочалося за досить сприятливих умов. У 80-ті роки XX ст. екологічна політика почала наповнюватися реальним змістом. У цей час на національному і міжнародному рівнях почалась широка й послідовна реалізація таких важливих вимог, як:
інтегрування екологічної та секторальних політик;
інтерналізація екологічних витрат;
обов'язкове застосування процедур оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) на всіх рівнях використання;
участь громадськості в таких процедурах;
впровадження екологічно чистих технологій;
запобігання шкідливому транскордонному впливу на довкілля через міжнародне співробітництво;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій“ на сторінці 2. Приємного читання.
