Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ

Екологічне управління


Загальні положення


Крім загальносистемних і спеціальних функцій екологічного управління є сукупність (система) видів спеціального екологічного управління, одна частина яких уже отримала законодавче підтвердження (басейнове управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою), інша — свого законодавчого підтвердження ще потребує (управління екологічною освітою, управління екологічним підприємництвом). У цій главі розглядаються види спеціального екологічного управління, які вже мають законодавче, інфраструктурне або суспільне визнання і безпосередньо впливають на процес гармонізації життєдіяльності і співіснування суспільства і природи. Зазначені види управління реалізуються в системах басейнового управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою. Практично це спеціальні механізми гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі. Надалі, безумовно, види спеціального екологічного управління множитимуться в процесі гармонізації життєдіяльності суспільства, досягнення його збалансованості. Це може бути, наприклад, і управління етноландшафтною рівновагою в загальній системі регіонального (територіального) управління, і управління взаємодією громадськості з органами влади тощо.


Система басейнового управління


Принцип басейнового управління виник іще за часів розбудови іригаційних мереж на річках Ніл, Тигр та Євфрат у давньому Єгипті, Месопотамії та Вавилоні і був спрямований головним чином на врегулювання між країнами басейну розподілу води для зрошування земель. Це принцип водогосподарського басейнового управління зі своїми договірними квотами на водоспоживання і відповідними розрахунками. Екологічні басейнові проблеми, наприклад, у басейні річки Ніл — посухи, наступ пустель, зменшення плоїш лісів, ерозія грунтів, замулення водойм, паводки, голод та інфекційні захворювання, протягом тисячоліть залишалися як стихійні лиха для народів, що заселяли басейни рік.

Тільки у XX ст., коли річки Європи, особливо в промислово розвинених країнах (Німеччина, Франція), почали нести загрозу для життя, принцип басейнового управління став "зеленіти", тобто екологізуватися. Загальними зусиллями "басейнових" країн врятували річку Рейн, а також Дунай від техногенного отруєння. Але подолати екологічні кризи не так вже і легко. Повені завдають великої шкоди населенню Китаю, а також європейських країн, у тому числі України. І в той же час у всьому світі зростає проблема питної води, вирішувати яку слід із застосуванням механізму еколого-господарського збалансованого принципу басейнового управління.

Басейнова політика європейської економічної спільноти

Україна, як значна частина Європейського континенту, прагне приєднатися до загальноєвропейської еколого-водогосподарської політики і прийняти вже напрацьовані стандарти басейнового управління з урахуванням національних інтересів і особливостей водокористування, що склалися історично.

Слід підкреслити, що ключовим елементом європейської еколого-водогосподарської політики є економічна, соціальна й екологічна збалансованість регіонального розвитку, у якій вода відіграє роль критичного чинника для створення сприятливих умов для гармонізації життєдіяльності. Вирішення проблеми підвищення якості та збільшення запасів прісної води і довгострокова здатність задовольняти попит на воду потребують як глобальної, так і національної скоординованої системи управління річковими басейнами, які повинні базуватися на загальновизнаних принципах. Відповідно до рішень міждержавного засідання в Будапешті (1998) були сформульовані керівні принципи, якими мають керуватися країни, що приєднуються до Європейського протоколу "Вода і здоров'я", Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Ці принципи узагальнюють міжнародно визнані підходи до управління водами. Розглянемо їх.

• 1. Принцип обережності. Дії, спрямовані на запобігання, регулювання або зменшення захворювань, пов'язаних із водою, не можуть відкладатися на пізніший час тому, що науковими дослідженнями ще не повністю доведено причинний зв'язок між чинником, на який ця дія спрямована, з одного боку, і потенційним внеском цього чинника у виникнення хвороби, пов'язаної з водою, з іншого.

• 2. Принцип запобігання. Запобігання краще, ніж лікування.

• 3. Принцип справедливості. Водними ресурсами слід управляти так, щоб потреби нинішнього покоління задовольнялися без загрози можливості задоволення власних потреб прийдешніх поколінь.

• 4. Принцип плати за забруднення. Усі витрати, пов'язані із запобіганням, регулюванням і зменшенням забруднення, повинні відшкодовувати забруднювачі.

• 5. Принцип багатогранності цінності води. Воду слід розглядати як таку, що має соціальну, економічну та екологічну цінності, і нею потрібно управляти так, щоб оптимально реалізувати збалансовану комбінацію цих цінностей.

• 6. Принцип збереження води. Ефективне використання води досягається, наприклад, шляхом застосування ефективних механізмів плати за неї.

• 7. Принцип прозорості. Органи влади забезпечують доступ громадськості до екологічної інформації і пов'язаної з нею інформації про стан здоров'я населення в межах, установлених законодавством.

• 8. Принцип участі громадськості. Зацікавлену громадськість інформують про головні риси важливих запропонованих рішень стосовно довкілля і здоров'я населення на початкових стадіях процесу прийняття рішення з дотриманням вимог щодо адекватності, своєчасності та потенційної дієвості цієї інформації, а також забезпечують участь представників громадськості в підготовці та прийнятті рішень.

• 9. Інтеграційний (екосистемний) принцип. Водними ресурсами слід управляти, наскільки це можливо, в інтегрований спосіб у межах басейнів для пов'язання соціального й економічного розвитку з охороною природних екосистем, а також екосистемного управління із заходами щодо регулювання якості повітря та використання землі в межах усієї водозбірної території, у тому числі прилеглих прибережних морських вол і підземних водоносних горизонтів.

• 10. Принцип уразливості. Особливу увагу слід приділяти тим, хто більш уразливий щодо захворювань та ушкоджень, пов'язаних із водою.

• 11. Принцип справедливого доступу до води. Справедливий доступ до води, адекватний з огляду як на її кількість, так і на її якість має надаватися всім членам суспільства, особливо тим, хто відчуває певні негаразди або соціальні обмеження.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • КОНЦЕПЦІЯ ПІДРУЧНИКА

  • Глава 1. ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ "ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО"

  • Історія розвитку системи "природа—суспільство"

  • Проблеми системної гармонізації

  • Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

  • Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

  • Сучасні вимоги до екологічного управління

  • Базові основи екологічного управління

  • Класифікація систем і механізмів екологічного управління

  • Механізм біотичного регулювання навколишнього природного середовища.

  • Механізм еколого-господарського балансу територій.

  • Кадастровий механізм.

  • Законодавчий і нормативно-правовий механізм.

  • Система економічних важелів і стимулів.

  • Адміністративний механізм.

  • Інформаційно-контрольний механізм.

  • Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій

  • Міжнародні організаційні і правові механізми

  • Консультативний орган високого рівня.

  • Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

  • Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

  • Методологія системно-екологічного підходу

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

  • Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

  • Екологізація систем життєдіяльності

  • НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Стандартні вимоги до систем екологічного управління

  • Нормативна методологія прийняття рішень

  • Зобов'язання і політика

  • Практичні рекомендації щодо екологічної політики

  • Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань

  • Практичні рекомендації щодо відповідальності

  • Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування

  • Практичні рекомендації щодо управління діяльністю

  • Аналіз і вдосконалення

  • Інноваційна діяльність

  • Стратегічне планування

  • Інформація в екологічному управлінні

  • Розглянемо висновки для менеджера підприємства.

  • Методологія ефективного прийняття рішень

  • МЕНЕДЖЕРСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

  • Основи екологічної підготовки управлінського персоналу

  • ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

  • Органи загального державного управління

  • Органи спеціального державного управління

  • Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Екологічне ліцензування

  • Екологічна експертиза

  • Екологічна сертифікація

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічна паспортизація

  • СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Сутність і особливості корпоративного управління

  • Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного управління

  • ПОПЕРЕДНІЙ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЇ

  • ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  • ДОКУМЕНТАЦІЯ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Спеціальні функції системи корпоративного екологічного управління

  • ОЦІНКА ХАРАКТЕРИСТИК ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКЦІЇ

  • Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу

  • ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

  • Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції.

  • Вибір функціональних характеристик продукції.

  • Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти.

  • АУДИТ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

  • ЕКОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) ВИРОБНИЦТВА

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ МАРКЕТИНГ, ІНЖИНІРИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ ЛІЗИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ

  • Глава 5. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

  • Адміністративні системи місцевого екологічного управління

  • Місцева екологічна політика, програми

  • . Місцеві програми екологічного аудиту

  • Вдосконалення управління населеними пунктами

  • Глава 6. СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Форми участі громадськості

  • Законодавчі засади громадського екологічного управління

  • Посилення ролі неурядових організацій

  • Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад

  • Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи

  • Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ
  • Функції системи басейнового управління

  • Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці)

  • Система управління формуванням національної екологічної мережі

  • Структурні елементи національної екологічної мережі

  • Система управління екологічною безпекою

  • Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки

  • Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління

  • Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління)

  • Розширення діяльності, пов'язаної з відходами

  • Глава 8. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Специфіка інформаційних систем екологічного управління

  • Екологічне законодавство як системоутворювальна база даних

  • Інформація для прийняття рішень у контексті збалансованого розвитку

  • Кадастрова інформаційна система

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічне картографування

  • Тематичні карти.

  • Географічні інформаційні системи

  • Регіональні інформаційні системи

  • Загальні терміни та визначення