Види екологічних прав громадян

Екологічне право України

Екологічні права громадян – це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища (довкілля). Вони пов'язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки, запобіганням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

З прийняттям Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року термін "екологічні права" вперше був закріплений у законодавстві України. Згідно зі ст. 9 цього Закону кожний громадянин має право на:

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

• участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

• здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

• об'єднання в громадські природоохоронні формування;

• вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

• участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

• одержання екологічної освіти;

• подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

• оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.

На мій розсуд, вважаю за необхідне зупинитися на правах людини на сприятливе довкілля. Практично лише перша світова війна з усією гостротою викликала необхідність законодавчого гарантування права людини на сприятливе для його життя довкілля, в тому числі і природне. По суті, вимоги екологічної безпеки містяться вже в Женевському протоколі "Про заборону використання на війні задушливих, отруйних та їм подібних інших газів, а також бактеріологічних засобів" (1925 р.). Держави, учасниці Протоколу, взяли на себе зобов'язання не використовувати хімічні отруйні речовини на війні, а також ніколи не виробляти їх. Ця лінія була продовжена в Конвенції про заборону вишукування, виробництва та нагромадження покладів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсичних засобів та їх знищення (1972р.).

Докорінної зміни у тлумаченні застосування сили в міжнародних відносинах було досягнуто у Паризькому пакті, або Пакті Британа-Келлога від 27 серпня 1928 р. Фактично війна була оголошена міжнародним злочином. Ця норма була потім зафіксована у статуті Організації Об'єднаних Націй, зокрема, за ст. 2 п. 4 держави – члени ООН зобов'язувалися уникати у зносинах між собою застосування сили чи її загрозу, тобто відмінялося саме право держави провадити війну. Тим самим поза законом були поставлені й екологічні війни, які мали місце ще, наприклад, з часів походу Дарія І на скіфів, чи під час воєнних дій США у В'єтнамі (знищення джунглів "оранжевим" гербіцидом).

Право людини на гідне для її проживання довкілля міститься у "Загальній декларації прав людини", прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН на своїй третій сесії, що відбулася в Парижі, 10 грудня 1948 р. Воно визначалося як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави. І хоча безпосередньо про екологічні права в Декларації мова не йшла, у ній є чимало статей, які окреслюють вимоги до оточення людини. Такою є, наприклад, ст. 25:" Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини".

Інституалізація права на природне середовище. Важливу роль у правовому забезпеченні охорони навколишнього природного середовища зіграли міжнародні договори, спрямовані на заборону використання ядерної зброї. Одним із перших у цій галузі був Договір про Антарктиду (1959 р.), за яким льодовий континент фактично оголошувався не лише спільним надбанням людства, а й "безатомною територією". Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою (Москва, 1963), а також Договір про космічну діяльність держав (1967) і Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення (1971) створили правові основи захисту основних сфер планети, а також Місяця від ядерного забруднення. Якщо додати до цього ще деякі інші антиядерні угоди, наприклад, про заборону ядерної зброї в Латинській Америці {Договір Тлателолкд) (1967), то стане зрозумілим важливість подібних дій для законодавчого забезпечення охорони довкілля.

Логічним підсумком таких дій стала Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977), за яким взагалі упереджувалася можливість використання природного середовища з військовою метою.

Після "Загальної декларації прав людини" чи не найважливішим став акт прийняття "Загальної декларації прав народів" (Алжир, 4 липня 1976 р). У цій Декларації праву народів на навколишнє середовище та спільні ресурси вже відведено окремий, п'ятий розділ, котрий містить декілька статей:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види екологічних прав громадян“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет і методи екологічного права

  • Джерела екологічного права

  • Принципи, функції та норми екологічного права

  • Система екологічного права

  • Тема 2. Екологічні права та обов'язки громадян

  • Види екологічних прав громадян
  • Характеристика обов'язків громадян у галузі екології

  • Тема 3. Право власності на природні ресурси

  • Форми права власності на природні ресурси

  • Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

  • Зміст права власності на природні ресурси

  • Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

  • Тема 4. Право природокористування

  • Ознаки права природокористування

  • Тема 5. Правове регулювання екологічної експертизи

  • Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

  • Державна екологічна експертиза

  • Громадська екологічна експертиза

  • Спеціалізовані екологічні експертизи

  • Статус експерта екологічної експертизи

  • Порядок проведення екологічної експертизи

  • Фінансування екологічної експертизи

  • Тема 6. Правові засади управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

  • Облік у сфері природокористування й охорони довкілля та кадастри природних ресурсів

  • Екологічний моніторинг

  • Стандартизація і нормування у сфері охорони довкілля

  • Екологічний контроль

  • Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Тема 7. Правове регулювання поводження з відходами

  • Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами

  • Відносини права власності про відходи

  • Суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки

  • Компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами

  • Заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними

  • Правопорушення у сфері поводження з відходами і відповідальність за них

  • Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами

  • Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами

  • Тема 8. Правові засади енергозбереження

  • Об'єкти та суб'єкти правового регулювання відносин у сфері енергозбереження

  • Економічний механізм енергозбереження

  • Стандартизація та нормування у сфері енергозбереження

  • Тема 9. Відповідальність за екологічні правопорушення

  • Правопорушення проти довкілля, як підстава екоправової відповідальності

  • Санкції екоправової відповідальності

  • Тема 10. Міжнародне право довкілля

  • Джерела міжнародного права навколишнього середовища

  • Принципи міжнародного права довкілля

  • Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля

  • Діяльність міжнародних організацій, органів та конференцій в сфері довкілля та їх роль в розвитку міжнародного права довкілля

  • Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля

  • Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері

  • Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації