Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля

Екологічне право України

Одним з основних завдань міжнародного права довкілля є охорона природних об'єктів, що перебувають в сфері безпосередньої юрисдикції міжнародного права. Передусім, це атмосферне повітря, екосистема Світового океану, тваринний та рослинний світ.

Атмосферне повітря. Тут основним міжнародно-правовим документом, що визначає головні шляхи та зміст протидії негативному впливу антропогенного та природного чинників на атмосферу або ж подолання його наслідків є Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від (1979 р.), розроблена Європейською економічною комісією ООН на вимогу Норвегії та Швеції. Учасники Конвенції зобов'язались запобігати забрудненню повітря, поступово скорочуючи та обмежуючи викиди, що спричинили транскордонне забруднення повітря. З цією метою визначено такі базові засади співробітництва як:

• обмеження, скорочення та запобігання забрудненню повітря;

• проведення ефективної політики та стратегії протидії забруднюючим викидам із врахуванням зусиль, що докладаються на національному та міжнародному рівнях;

• обмін інформацією щодо стану повітря та проведення на ранніх стадіях консультацій з метою уникнення та попередження негативного впливу діяльності однієї сторони на екологічну ситуацію на території іншої.

Після набуття Конвенцією чинності (1983 р.) з метою подальшого розвитку її положень було ухвалено 8 додаткових протоколів, які регламентують зобов'язання держав щодо скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу, зокрема:

• Женевський протокол про довгострокове фінансування щодо моніторингу та оцінки транскордонного переносу атмосферних поллютантів від 1984 р.;

• Хельсінський протокол про скорочення викидів сірки на 30% від 1985 р.;

• Протокол про боротьбу з легкими викидами оксидів азоту від 1988 р. (Софія);

• Женевський протокол про легкі органічні сполуки 1991 р.;

• Протокол про подальші скорочення викидів сірки 1994 р. (Осло);

• Протокол по важких металах 1998 р.;

• Протокол по стійких органічних забруднювачах 1998 р.;

• Протокол по зниженню закислення, евтрофікації та концентрації тропосферного озону 1999 р.

У 1985 р. було ухвалено Віденську Конвенцію щодо захисту озонового шару (набрала чинності у 1988 р.). Вона має на меті вироблення заходів для захисту довкілля та здоров'я людей від шкідливого впливу наслідків людської діяльності, здатної порушити озоновий шар. Через два роки (1987 р.) підписано Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Тут передбачено 50% скорочення використання найбільш поширених хлор/фтор вуглеводів та обмеження використання окремих речовин галогенів. Натомість тісне співробітництво держав в рамках Конвенції зумовили потребу внесення до протоколу декількох поправок в результаті чого кількість хімічних сполук щодо яких встановлюються обмеження істотно зросла. Зокрема, це поправка 1990 р. (Лондон), 1992 р. (Копенгаген), 1995 р. (Відень), 1997 р. (Монреаль), 1999 р. (Пекін). На початок 2000 р. система обмежень охопила понад 90 хімічних сполук.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро ухвалено так звану рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату (набрала чинності у 1994 р.). Основне її призначення полягає в тому, щоб забезпечити збалансований викид парникових газів в атмосферу на рівні, який би не перевищував небезпечної межі, з досягненням якої виникає загроза втрати кліматичної рівноваги. Конвенція передбачає зобов'язання держав щодо обміну інформацією про заходи, які вони застосовують реагуючи на зміну клімату, надання національних кадастрів антропогенних викидів, розробку та затвердження програм, що передбачають наслідки зміни клімату. З метою посилення дії конвенції у 1997 р, підписано Кіотський протокол (набрав чинності в лютому 2005 р.). За цим протоколом на держави покладено зобов'язання, про скорочення в період з 2008 по 2012 pp. викидів парникових газів на 5% нижче за рівень 1990 р.

Екосистема Світового океану. Питання щодо охорони Світового океану стали складовою частиною діяльності ООН в процесі кодифікації міжнародного морського права. Починаючи з 1958 р. було ухвалено 4 конвенції: Конвенція Про територіальне море та прилеглу зону, Конвенція про відкрите море, Конвенція про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря та Конвенція про континентальний шельф. У 1982 р. ухвалено Конвенцію ООН з морського права, яку за правовою природою, структурою та змістом можна вважати Міжнародним морським кодексом.

Чимало заходів міжнародної спільноти спрямовано на захист Світового океану від забруднення. Ще у 1954 році було розроблено та ухвалено першу багатосторонню міжнародну Конвенцію щодо запобігання забрудненню моря нафтою. В подальшому поправки до цієї Конвенції коригували зобов'язання її учасників із максимальним врахуванням інтересів як перевізників так і прибережних держав, забезпечуючи при цьому їх відповідність нормам і принципам міжнародного права. У 1969 році укладено Брюссельську Конвенцію про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднень нафтою та Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду, завдану нафтовими забрудненнями. У цьому ж напрямку були ухвалені Конвенція щодо запобігання забрудненню моря викидами відходів та інших матеріалів (1972 р.), Лондонська Конвенція про запобігання забрудненню з суден (1973 р.), Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх вилученням (1990 р.) та міжнародна Конвенція щодо забезпечення готовності суден на випадок забруднень нафтою, боротьби з ними та співробітництва (1990 р.).

Крім універсальних норм, спрямованих на протидію руйнуванню екосистеми Світового океану, вагома роль тут належить регіональним угодам, з допомогою яких розвиваються та посилюються положення угод глобального характеру. Такими є Угода Про співробітництво щодо запобігання забрудненню вод Північного моря (Бонн 1969 р.), Конвенція про охорону Середземного моря від забруднень 1976 р., Конвенція про охорону морського середовища та прибережних зон південно-східної частини Тихого океану 1981 р., Конвенція щодо охорони морського середовища Червоного моря та Аденської затоки 1982 р., Конвенція про охорону і освоєння морського середовища Великого Карибського регіону 1983 р., Конвенція по охороні середовища північно-східної Атлантики 1992 р., Конвенція по захисту морського середовища Балтійського моря 1992 р.; Чорного моря 1992 р.; Персидської та Османської затоки 1978 р., Конвенція про співробітництво в сфері захисту та розвитку морського та прибережного середовища районів західного та центрального африканського регіонів 1981 р.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет і методи екологічного права

  • Джерела екологічного права

  • Принципи, функції та норми екологічного права

  • Система екологічного права

  • Тема 2. Екологічні права та обов'язки громадян

  • Види екологічних прав громадян

  • Характеристика обов'язків громадян у галузі екології

  • Тема 3. Право власності на природні ресурси

  • Форми права власності на природні ресурси

  • Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

  • Зміст права власності на природні ресурси

  • Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

  • Тема 4. Право природокористування

  • Ознаки права природокористування

  • Тема 5. Правове регулювання екологічної експертизи

  • Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

  • Державна екологічна експертиза

  • Громадська екологічна експертиза

  • Спеціалізовані екологічні експертизи

  • Статус експерта екологічної експертизи

  • Порядок проведення екологічної експертизи

  • Фінансування екологічної експертизи

  • Тема 6. Правові засади управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

  • Облік у сфері природокористування й охорони довкілля та кадастри природних ресурсів

  • Екологічний моніторинг

  • Стандартизація і нормування у сфері охорони довкілля

  • Екологічний контроль

  • Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Тема 7. Правове регулювання поводження з відходами

  • Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами

  • Відносини права власності про відходи

  • Суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки

  • Компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами

  • Заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними

  • Правопорушення у сфері поводження з відходами і відповідальність за них

  • Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами

  • Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами

  • Тема 8. Правові засади енергозбереження

  • Об'єкти та суб'єкти правового регулювання відносин у сфері енергозбереження

  • Економічний механізм енергозбереження

  • Стандартизація та нормування у сфері енергозбереження

  • Тема 9. Відповідальність за екологічні правопорушення

  • Правопорушення проти довкілля, як підстава екоправової відповідальності

  • Санкції екоправової відповідальності

  • Тема 10. Міжнародне право довкілля

  • Джерела міжнародного права навколишнього середовища

  • Принципи міжнародного права довкілля

  • Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля
  • Діяльність міжнародних організацій, органів та конференцій в сфері довкілля та їх роль в розвитку міжнародного права довкілля

  • Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля

  • Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері

  • Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації