Види екологічних прав громадян

Екологічне право України

Уперше міжнародна актуальність проблеми якості довкілля була належно оцінена на Конференції ООН щодо довкілля людини в Стокгольмі в 1972 року. У преамбулі Стокгольмської декларації зазначено, що як природне, так і створене людиною навколишнє середовище, мають вирішальне значення для благополуччя і реалізації основних прав людини, включаючи її право на життя. Принцип 1 Стокгольмської декларації проголосив право кожної людини на свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому середовищі.

Через 20 років після Стокгольмської конференції, у 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) пройшла Конференція ООН щодо довкілля та розвитку. Декларація Ріо розвинула положення Стокгольмської декларації та відобразила новий підхід до охорони довкілля в цілому й екологічних прав людини, пов'язавши їх з питанням збалансованого розвитку. Принцип 1 Декларації Ріо проголошує, що людина є центральною ланкою в діяльності для такого розвитку. У принципі 10 Декларації Ріо були проголошені також й інші екологічні права людини – на екологічну інформацію, на участь у прийнятті рішень і судовий захист цих прав тощо.

Одним з основних кроків на шляху розвитку екологічних прав стало підписання 25 червня 1998 року у м. Оргусі (Данія) Конвенції Європейської економічної комісії ООН "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля".

Оргуська Конвенція встановила три основних екологічних права:

• доступ громадськості до екологічної інформації;

• участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань довкілля;

• доступ громадськості до правосуддя з питань довкілля.

Зокрема, у Конвенції підкреслюється, що державні органи

зобов'язані надати громадськості екологічну інформацію, включаючи копії фактичних документів та у формі (наприклад, письмовій чи усній), відповідно до запиту. При цьому громадськість не повинна формулювати свою зацікавленість.

Екологічна інформація повинна надаватись в максимально стислі строки, але не пізніше одного місяця після подання заяви (запиту), якщо тільки обсяги та складність відповідної інформації не виправдовують продовження цього терміну до двох місяців після подання заяви.

Конвенція наголошує на діях державних органів у випадках, коли вони не володіють екологічною інформацією, котра міститься у запиті. Тоді державний орган у максимально стислий строк інформує особу, що подала запит, про державний орган, до якого, як він вважає, можна звернутись із запитом про надання відповідної інформації, або передає цей запит такому органу та належним чином повідомляє про це особу, яка звернулась із запитом.

З метою ефективного збору та оперативного поширення екологічної інформації, згідно з Конвенцією, державні органи повинні мати у своєму розпорядженні екологічну інформацію, яка стосується роду їх діяльності, та постійно поновлювати її.

У Конвенції зазначається, що у випадках, що становлять безпосередню загрозу для здоров'я людини або навколишнього середовища, які виникають в результаті людської діяльності або є наслідком природних явищ, вся інформація, яка могла би дозволити громадськості вжити заходів із запобігання або зменшення шкоди, яка може стати наслідком такої загрози, і яка є у розпорядженні державного органу, негайно повинна бути поширена серед членів громадськості, яких потенційно торкається загроза.

Конвенція наголошує на тому, що національне законодавство повинно забезпечити прозорість та легкодоступність екологічної інформації. Держави повинні збільшувати обсяг екологічної інформації в електронних базах даних, розгортати загальнонаціональні системи кадастрів чи реєстрів забруднень тощо.

Нагадую, що згідно з ст. 50 Конституції України "кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена". Право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення є одним з важливих прав, закріплених також і в ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Закон України від 24 лютого 1994 року "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року передбачають право громадян на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь, які, звичайно, можуть бути пов'язані з негативним впливом на навколишнє природне середовище.

З метою забезпечення широкого доступу до екологічної інформації, а також на виконання положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля та деяких інших нормативно-правових актів, Постановою Верхової Ради України від 4 листопада 2004 року № 2169-IV "Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля" рекомендовано Кабінету Міністрів України забезпечити періодичне інформування населення через засоби масової інформації про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища.

Крім права на доступ до екологічної інформації, Оргуська Конвенція гарантує громадськості участь в процесі прийняття рішень з питань довкілля.

Конвенція поділяє рішення з питань довкілля на три категорії, відповідно до яких встановлюються дещо різні процедури залучення громадськості. Зокрема:

• участь громадськості у прийнятті рішень, що стосуються видів діяльності та об'єктів, які становлять екологічну небезпеку;

• участь громадськості в питаннях розробки планів, програм і політичних документів, пов'язаних з довкіллям;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види екологічних прав громадян“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет і методи екологічного права

  • Джерела екологічного права

  • Принципи, функції та норми екологічного права

  • Система екологічного права

  • Тема 2. Екологічні права та обов'язки громадян

  • Види екологічних прав громадян
  • Характеристика обов'язків громадян у галузі екології

  • Тема 3. Право власності на природні ресурси

  • Форми права власності на природні ресурси

  • Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

  • Зміст права власності на природні ресурси

  • Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

  • Тема 4. Право природокористування

  • Ознаки права природокористування

  • Тема 5. Правове регулювання екологічної експертизи

  • Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

  • Державна екологічна експертиза

  • Громадська екологічна експертиза

  • Спеціалізовані екологічні експертизи

  • Статус експерта екологічної експертизи

  • Порядок проведення екологічної експертизи

  • Фінансування екологічної експертизи

  • Тема 6. Правові засади управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

  • Облік у сфері природокористування й охорони довкілля та кадастри природних ресурсів

  • Екологічний моніторинг

  • Стандартизація і нормування у сфері охорони довкілля

  • Екологічний контроль

  • Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Тема 7. Правове регулювання поводження з відходами

  • Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами

  • Відносини права власності про відходи

  • Суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки

  • Компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами

  • Заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними

  • Правопорушення у сфері поводження з відходами і відповідальність за них

  • Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами

  • Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами

  • Тема 8. Правові засади енергозбереження

  • Об'єкти та суб'єкти правового регулювання відносин у сфері енергозбереження

  • Економічний механізм енергозбереження

  • Стандартизація та нормування у сфері енергозбереження

  • Тема 9. Відповідальність за екологічні правопорушення

  • Правопорушення проти довкілля, як підстава екоправової відповідальності

  • Санкції екоправової відповідальності

  • Тема 10. Міжнародне право довкілля

  • Джерела міжнародного права навколишнього середовища

  • Принципи міжнародного права довкілля

  • Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля

  • Діяльність міжнародних організацій, органів та конференцій в сфері довкілля та їх роль в розвитку міжнародного права довкілля

  • Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля

  • Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері

  • Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації