Джерела екологічного права

Екологічне право України

Джерела екологічного права – нормативні акти, що містять еколого-правові норми, призначені для регулювання екологічних правовідносин. В Україні основними юридичними джерелами права фактично є тільки нормативно-правові акти, провідне місце серед яких займають закони. Цю сукупність правових нормативних актів, які прийнято вважати екологічним законодавством, поділяють на закони та підзаконні акти:

а) закони:

Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, Закон України "Про охорону атмосферного повітря", Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закон України "Про природно-заповідний фонд України", Закон України "Про тваринний світ", Закон України "Про екологічну експертизу", Кодекс України "Про надра". Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Водний кодекс України;

• б) підзаконні акти:

  – постанови ВР України;

  – нормативно-правові акти Президента України;

  – галузеві нормативно-правові акти;

  – локальні нормативно-правові акти.

Важливе значення приділяється міжнародним договорам. Важливим набутком міжнародного екологічного права є дво- та багатосторонні договори між різними державами щодо природоохоронного режиму та контролю над взаємними впливами забруднюючими речовинами, а також угоди між державами в галузі природоохоронної діяльності стосовно якогось об'єкта, що є предметом взаємних інтересів.

Ще у 1868 р.; коли Франція та Іспанія укладали договір про демілітаризацію кордону в горах, там з'явилася стаття про заборону забруднення прикордонних вод. Так само і в договорі 1909 р. між США та Канадою було записано, що "води, визначені даною угодою як прикордонні, і води, що перетинають кордон, не повинні забруднюватися таким чином, щоб спричиняти шкоду здоров'ю людей чи власності по той бік кордону". Аналогічні (за змістом) пункти містяться і в інших Договорах: між Фінляндією та Норвегією про сплав лісу (1925), між Німеччиною та Бельгією (1922), між Польщею та СРСР (1932), між НДР та ПНР (1952), між Аргентиною та Болівією (1971), між Мексикою та США (1973) та багатьох інших.

Багатосторонні природоохоронні угоди з'являються, як правило, тоді, коли країни – учасники угод, мають спільний ресурс чи інший об'єкт, збереження якого важливе для частини міжнародного співтовариства або всього людства. Досить розвиненою у зв'язку з цим є правова база використання Світового океану та інших морських і значних прісноводних басейнів.

Так, у 1954 р. була прийнята Міжнародна (Лондонська) конвенція щодо попередження забруднення моря нафтою. Згодом постійно діюча Міжнародна дипломатична конференція з означеної проблеми, що прийняла цю Конвенцію, виробила чимало інших правових норм щодо упередження забруднення Океану нафтою. Стосовно угод, якими регулюється правовий режим охорони морського середовища, то тут варто згадати насамперед Женевську конвенцію про відкрите море (1958), Брюссельські конвенції про втручання у відкритому морі у випадках забруднення нафтою, пов'язаного з морськими аваріями, і про цивільну відповідальність за збитки, спричинені забрудненням моря нафтою (1969), Брюссельську конвенцію про міжнародний фонд для відшкодування збитку від забруднення нафтою (1971), Міжнародну (Лондонську) конвенцію щодо упередження забруднення моря з суден, Конвенцію ООН з морського права (1982) та ін.

Згідно з міжнародними угодами, зокрема Лондонською конвенцією 1954 р., деякі регіони морського простору дістали статус "особливих районів", завдяки чому вони набули ще суворішого охоронного режиму. До таких регіонів належать, зокрема, акваторії Карибського, Північного, Балтійського, Середземного, Чорного та деяких інших морів.

Так, у 1969 р. була підписана Угода про співробітництво з питань боротьби із забрудненням вод Північного моря нафтопродуктами, у 1974 р. – Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря У 1976 р. – Конвенція про захист від забруднення Середземного моря. Існує низка регулятивних документів щодо правового режиму Чорного моря, починаючи від Конвенції про режим проток (прийнята 20 липня 1936 р. в м. Монтре, Швейцарія), хоча досі всеохоплюючої угоди стосовно цього басейну не існує.

Відповідні дво- та багатосторонні угоди щодо захисту морського середовища стали основою для прийняття ООН в 1982 р. узагальнюючої Конвенції з морського права, в якій наголошується на необхідності використання єдиної системи норм щодо захисту та збереження морського середовища, причому без будь-якого обмеження географічними регіонами.

Згадана особливість фіксує загальну тенденцію формування міжнародного екологічного права щодо інших об'єктів та сфер поверхні і надр планети – від національного до регіонального і, нарешті – до міжнародного права. Після прийняття норм останнього розпочинається зворотний рух – вирівнювання правничих систем регіонів та окремих країн стосовно найоптимальніших вимог щодо охорони довкілля, прийнятних для всього міжнародного співтовариства.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела екологічного права“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Предмет і методи екологічного права

  • Джерела екологічного права
  • Принципи, функції та норми екологічного права

  • Система екологічного права

  • Тема 2. Екологічні права та обов'язки громадян

  • Види екологічних прав громадян

  • Характеристика обов'язків громадян у галузі екології

  • Тема 3. Право власності на природні ресурси

  • Форми права власності на природні ресурси

  • Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

  • Зміст права власності на природні ресурси

  • Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

  • Тема 4. Право природокористування

  • Ознаки права природокористування

  • Тема 5. Правове регулювання екологічної експертизи

  • Об'єкти і суб'єкти екологічної експертизи

  • Державна екологічна експертиза

  • Громадська екологічна експертиза

  • Спеціалізовані екологічні експертизи

  • Статус експерта екологічної експертизи

  • Порядок проведення екологічної експертизи

  • Фінансування екологічної експертизи

  • Тема 6. Правові засади управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

  • Облік у сфері природокористування й охорони довкілля та кадастри природних ресурсів

  • Екологічний моніторинг

  • Стандартизація і нормування у сфері охорони довкілля

  • Екологічний контроль

  • Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля

  • Тема 7. Правове регулювання поводження з відходами

  • Нормативно-правова діяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами

  • Відносини права власності про відходи

  • Суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки

  • Компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами

  • Заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними

  • Правопорушення у сфері поводження з відходами і відповідальність за них

  • Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами

  • Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами

  • Тема 8. Правові засади енергозбереження

  • Об'єкти та суб'єкти правового регулювання відносин у сфері енергозбереження

  • Економічний механізм енергозбереження

  • Стандартизація та нормування у сфері енергозбереження

  • Тема 9. Відповідальність за екологічні правопорушення

  • Правопорушення проти довкілля, як підстава екоправової відповідальності

  • Санкції екоправової відповідальності

  • Тема 10. Міжнародне право довкілля

  • Джерела міжнародного права навколишнього середовища

  • Принципи міжнародного права довкілля

  • Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля

  • Діяльність міжнародних організацій, органів та конференцій в сфері довкілля та їх роль в розвитку міжнародного права довкілля

  • Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля

  • Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері

  • Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації