• 3.1. Поняття права власності на природні ресурси.
• 3.2. Форми права власності на природні ресурси.
• 3.3. Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси.
• 3.4. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси.
• 3.5. Зміст права власності на природні ресурси.
• 3.6. Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси.
• 3.7. Припинення права власності на природні ресурси.
• 3.8. Контрольні питання і завдання.
Поняття права власності на природні ресурси
Інститут права власності є однім із основних правових інститутів екологічного права, оскільки відносини власності виступають передумовою виникнення будь яких інших правовідносин стосовно використання природних ресурсів. Власність становить економічну основу життя суспільства і виражається як відносини між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини складаються в сфері належності даних благ одним особам і відчуження їх у інших осіб. Належність чи привласнення матеріальних та інших благ складає сутність відносин власності.
Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності і являє собою врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню об'єктами власності.
Слід розрізняти поняття "власність" та "право власності". Власність – це економічна категорія, що виражає відносини людей з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ. Власність як економічна категорія властива певному способу виробництва і є основою виробничих відносин.
Поряд з іншими засобами виробництва природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, дані об'єкти природи як об'єкти власності виконують економічну функцію. Але, будучи одночасно і об'єктами навколишнього природного середовища, вони здійснюють і екологічну функцію. Таким чином, економічні відносини, властиві інституту власності взагалі і поширені на природні об'єкти зокрема, доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого- економічні відносини.
Право власності на природні ресурси – система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.
Розрізняють:
Об'єктивне право власності на природні ресурси – система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.
Суб'єктивне право власності на природні ресурси – сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):
• а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;
• б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. Право власності на природні ресурси“ на сторінці 1. Приємного читання.
