Іноземні сертифікати ключів, засвідчені відповідно до законодавства тих держав, де вони видані, визнаються в Україні чинними в порядку, установленому законом. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом "Про електронний цифровий підпис", застосовуються правила міжнародного договору.
Зазначені вітчизняні закони були розроблені з урахуванням вимог європейського законодавства, зокрема, за основу проекту Закону "Про електронний цифровий підпис" було взято загальну концепцію директиви Європейського Союзу (Директива Європейського парламенту і Ради від 13 грудня 1999 року № 1999/93/ЄС "Про політику ЄС щодо електронних підписів"). Цей документ створює правові передумови для широкого використання електронного підпису в країнах Європейського Союзу. Відповідно до цієї директиви країни-учасниці повинні в законодавчій формі визнати правомірність використання електронного підпису як доказу під час судового розгляду.
Законодавчі акти України загалом відповідають закордонним проектам і вже прийнятим законам, однак потребують конкретизації, зокрема щодо функцій електронного цифрового підпису тощо. Водночас потрібно забезпечити їхній зв'язок із загальним законодавством України. Украй необхідні також роз'яснювальні документи щодо сертифікації криптозасобів. Однозначно" що порядок сертифікації має бути єдиний (за винятком особливих випадків, що стосуються, наприклад, засобів криптозахисту для спецслужб) і означати державний дозвіл використовувати криптозасоби для позначених завдань.
Національний банк України також приймає відповідні правові акти з функціонування електронного банківського бізнесу, врегульовуючи цю сферу діяльності своїми нормативними актами. Окрім того, Національний банк України дає банкам бібліотеки захисту, що забезпечуватимуть виконання функцій захисту інформації з боку покупця і торговця.
У телеграмі № 48-012/29-192 від 10 січня 2006 року, яку НБУ розповсюдив з метою попередження банків про небезпеку "відмивання" брудних грошей клієнтами Internet-bankings фінансистам рекомендовано ретельніше контролювати своїх віртуальних клієнтів. Національний банк України радить банкам систематично перевіряти своїх клієнтів на дотримання вимог щодо захисту інформації та обробки електронних платіжних документів, оскільки Internet-banking частіше, ніж інші способи переказування коштів, використовується для "відмивання" брудних грошей. У телеграмі НБУ наголошується на тому, що банкам слід особливу увагу приділяти тим Internet-клієнтам, які часто змінюють характер своїх операцій або контрагентів за такими операціями, проводять операції, що не мають очевидного економічного змісту. Окрім того, банки отримали право "відмовлятись від виконання фінансових операцій у разі встановлення, що ці операції мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу", - наголошується в телеграмі НБУ. Тою ж телеграмою НБУ рекомендує банкам установити для розрахунків в Internet-banking додаткові канали зворотного зв'язку, а також зобов'язати своїх клієнтів щодня отримувати інформацію про стан своїх рахунків. Для виконання нових вимог НБУ банкіри будуть змушені переукласти всі свої угоди з клієнтами на надання послуг через Internet
За умов розбудови інформаційного простору України і входження до світового інформаційного простору, надзвичайної гостроти та актуальності набувають питання правового забезпечення інформаційної безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах країни. Особливе занепокоєння викликає практично стихійний розвиток та використання мережі Internet, що створює сприятливі передумови для використання її можливостей злочинними угрупованнями.
Аналіз стану захисту інформації в інформаційних системах України свідчить, що появі загроз для інформації під час її обробки в інформаційних системах сприяють такі фактори:
• намагання комерційних та окремих державних структур безконтрольно, не скоординовано, створювати виділені або корпоративні телекомунікаційні системи;
• здійснення інвестиційної політики в галузі інформатизації та телекомунікацій здебільшого без ретельного аналізу її наслідків, а також без урахування інтересів державної безпеки та оборони;
• використання в інформаційних системах несертифікованого обладнання та програмного забезпечення;
• недооцінка значущості захисту інформації та недостатньо розвинута система підготовки і перепідготовки кадрів у сфері інформаційної безпеки;
• брак чітко сформульованого і систематизованого законодавства з питань захисту і безпеки.
Банківські служби безпеки в Україні суттєву увагу сьогодні приділяють питанням фізичного захисту. Питання ж комп'ютерної безпеки залишаються в компетенції служб супроводження і впровадження програмного забезпечення. Кваліфікованих розробників програмного забезпечення і системних програмістів у таких службах досить багато, але фахівців у сфері систем комп'ютерної безпеки практично немає. Саме тому невід'ємною складовою державної політики, спрямованої на захист інформаційних ресурсів держави та захист інформації з обмеженим доступом, охорона якої передбачена законодавством, має стати підготовка фахівців у сфері захисту інформації та інформаційної безпеки, як складової інфраструктури інформатизації галузей національної економіки.
Система підготовки національних кадрів для роботи у сфері інформаційного захисту в Україні та її правова підтримка потребують негайного вдосконалення. Підготовку і перепідготовку фахівців із питань технічного захисту інформації вищі навчальні заклади України до середини 1990-х років не проводили. За відповідним фахом у деяких ВНЗ України навчання почалося тільки після створення Державної служби з питань технічного захисту інформації. Підготовка фахівців має ґрунтуватися на системному підході, що дозволяє структурувати і порівнювати різні технічні, природничо-наукові та інші фахи і спеціалізації у сфері інформаційної безпеки залежно від того, за яким призначенням будуть у майбутньому працювати випускники. При цьому слід ураховувати дефіцит науково-педагогічних кадрів для вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ. Завдання підготовки висококваліфікованих фахівців треба вирішувати в межах системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації у сфері інформаційної безпеки та захисту інформації, що сьогодні в Україні лише формується.
Організаційні роботи в Україні щодо підготовки і перепідготовки кадрів з інформаційної безпеки в цьому напрямі здійснюються розрізнено і не відповідають вимогам сьогодення. Міністерство освіти і науки України повинно координувати діяльність ВНЗ, що ведуть підготовку з інформаційної безпеки для створення цілісної системи освіти. Це дозволить об'єднати й активізувати діяльність ВНЗ і зацікавлених міністерств та відомств з підготовки і перепідготовки фахівців з інформаційної безпеки.
Підготовка кадрів та розробка засобів захисту інформації, захищених засобів зв'язку та інформатизації перетинаються. Якщо залучення фахівців-розробників для забезпечення навчального процесу у ВНЗ дозволить підвищити його якість, то рівень професійної підготовки студентів-випускників дозволить здійснити якісний стрибок у створенні спеціальної техніки нового рівня для захисту інформації.
Отже, з метою протидії злочинам у сфері комп'ютерної інформації або зменшення збитків від них потрібно:
• грамотно вибирати заходи і засоби забезпечення захисту інформації від просочування та несанкціонованого доступу до неї;
• знати основні законодавчі положення в цій галузі, організаційні, програмно-технічні та інші заходи забезпечення безпеки інформації;
• установлювати програмні продукти на підприємстві (організації) з низьким рівнем безпеки інформації, застосовуючи серйозні заходи організаційного і технічного характеру для досягнення належного рівня захищеності інформації;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційні системи і технології в банках» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
