Розділ «Модуль 4. Операції банків з цінними паперами, позабалансові та операції щодо забезпечення фінансової стійкості банку»

Національний банк установлює розмір співвідношення кредиту та наданого банком забезпечення, щокварталу оголошує перелік цінних паперів, які він приймає під забезпечення кредиту, установлює певні обмеження щодо строку погашення цінних паперів, під заставу яких надає кредит. Зокрема, державні облігації України, у тому числі і державні облігації, що перебувають у довірчій власності банку, облігації підприємств, облігації місцевих позик, а також векселі банків приймаються Національним банком під забезпечення кредиту за умови, що строк погашення цінних паперів настає не раніше ніж через 10 днів після погашення кредиту, а векселі суб'єктів господарської діяльності - за умови, що строк подання їх до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після погашення кредиту.

На період користування кредитом цінні папери блокуються на окремих рахунках суб'єктами депозитарної діяльності. Цінні папери у документарній формі приймаються як забезпечення кредиту за умови, що на період користування кредитом вони передаються на зберігання в Національний банк.

Якщо банк не погашає кредиту в строки, що передбачені кредитним договором, НБУ має право реалізувати предмет застави і задовольнити свої вимоги за рахунок доходу від продажу цінних паперів.

З розвитком ринку державних цінних паперів банки дістали також можливість самостійно надавати та отримувати від інших банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики. При цьому облігації, що передаються як забезпечення кредиту (як застава), блокуються в депозитарії НБУ на підставі депо-розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора (заставодержателя) про переказування коштів.

Слід також враховувати, що НБУ постійно розширює спектр забезпечення кредиту рефінансування, зокрема пропонуючи такі фінансові інструменти, як депозитні сертифікати НБУ, державні облігації, що перебувають у довірчій власності банків, векселі банків, авальовані іншим банком, цінні папери Державної іпотечної установи тощо.

В структурі названих операцій необхідно розглянути особливості ломбардного кредиту, що надається центральним банком комерційним за результатами кредитних аукціонів під заставу цінних паперів, які внесені до ломбардного списку, а також порядок проведення операцій РЕПО, що ґрунтуються на угоді між НБУ та комерційними банками про продаж (зворотне РЕПО) або купівлю (пряме РЕПО) цінних паперів із зобов'язанням зворотної купівлі-продажу у визначений термін цих цінних паперів.

Необхідно розглянути порядок проведення таких операцій, порядок оцінки цінних паперів, що передаються під заставу, а також особливості визначення процентного доходу від інвестування коштів в подібні операції.

Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Процентний дохід, який можна отримати від інвестування коштів в угоду РЕПО, визначається за формулою:

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються, як правило, на позабіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими. Операції РЕПО можуть здійснюватися лише з тими державними облігаціями, термін погашення яких не припадає на строк проведення операції РЕПО. Строк операції РЕПО згідно з нормативно-правовими актами НБУ не може перевищувати 60 календарних днів.

У цілому, операції щодо обліку державних облігацій України за угодами РЕПО здійснюються у депозитарії Національного банку. Банк-продавець подає депо-розпорядження, на підставі якого депозитарій здійснює блокування облігацій на окремому рахунку. Виписка з цього рахунку видається банку-продавцеві облігацій, а повідомлення про блокування - банку-покупцеві. Після надходження повідомлення покупець переказує кошти на рахунок продавця облігацій.

Окрему увагу у розгляді теми необхідно приділити вивченню основних факторів ризику від інвестиційної діяльності, до яких відносять макроекономічні, галузеві, регіональні ризики, господарчі ризики та ризики з управління інвестиційними портфелями та технічні ризики. Відповідному розгляду підлягають засоби захисту інвестиційних операцій банку від вказаних ризиків.

Банки в процесі інвестування в цінні папери підпадають під дію багатьох ризиків, основні з них такі:

У ринковий - пов'язаний з можливістю непередбаченої зміни дохідності та вартості цінних паперів на ринку;

- ризик дострокового погашення полягає в тому, що емітенти залишають за собою право погашення цінних паперів до закінчення періоду обігу;

- ризик ліквідності - ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінного папера через його інвестиційні якості;

- кредитний, пов'язаний із можливістю невиконання боргових зобов'язань емітентом.

- ризик процентних ставок - пов'язаний із мінливістю процентних ставок на фінансовому ринку. Підвищення процентних ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих цінних паперів, зниження - до підвищення їх ціни;

Для мінімізації інвестиційних ризиків використовують наступні основні методи:

1. Установлення лімітів на здійснення тих чи інших інвестиційних операцій.