Розділ «Модуль 4. Операції банків з цінними паперами, позабалансові та операції щодо забезпечення фінансової стійкості банку»

До цих операцій відносять:

адміністративні операції щодо відкриття, закриття рахунків у цінних паперах, пов'язаних зі зміною способу зберігання цінних паперів;

облікові операції щодо ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з ними;

інформаційні операції щодо видачі інформації з рахунків у цінних паперах.

Під час самостійної роботи студентів варто докладно розглянути особливості здійснення операцій банків як інфраструктурних (професійних) учасників ринку цінних паперів, перш за все, брокерських операцій. А саме, банки для проведення операцій купівлі-продажу цінних паперів беруть участь у біржовій та позабіржовій торгівлі. Порядок проведення операцій на біржовому ринку регламентується нормативними документами відповідної біржі. Біржова торгівля здійснюється на підставі великої низки конкретних правил, вимог, принципів, процедур, тобто вона являє собою значною мірою "організовану" систему торгів. Зокрема, для того щоб брати участь у біржових торгах з цінними паперами, тобто стати учасником біржового ринку, наприклад на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), банк має стати членом Фондової секції біржі і придбати брокерське місце і т.д.

Позабіржовий ринок цінних паперів являє собою складну систему ринкових відносин, що визначають певні правила і процедури укладання та виконання угод купівлі-продажу цінних паперів, але в цілому вимоги щодо участі в ній є більш ліберальними порівняно з біржовим ринком.

Брокерські операції банків можуть здійснюватися на підставі комісійного договору або договору-доручення. У першому випадку банк діє від власного імені, а у другому - від імені клієнта.

При укладанні договору комісії банк і клієнт беруть на себе відповідні зобов'язання. Типова комісійна угода передбачає укладання двох договорів: комісійного - між банком (комісіонером) і клієнтом (комітентом); а також договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою (контругода). Оскільки банк діє в інтересах клієнта, він прагне в процесі контругоди купити цінні папери за мінімальною ціною, а продати - за максимально високою.

Банк може також здійснювати комісійні (брокерські) операції з власної ініціативи тобто комісіонер може купити у клієнта цінні папери за рахунок власних коштів чи продати йому цінні папери з власного портфеля на продаж, причому це мають бути папери, допущені до офіційної чи регульованої торгівлі на фондових біржах.

Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банкові купити чи продати цінні папери від його імені і за його рахунок.

Банк може здійснювати ці операції двома способами:

o здійснити відповідну операцію на біржі;

o купити цінні папери для себе або продати папери клієнтові з власного портфеля.

Для виконання вказівки клієнта банк подає на фондову біржу доручення, що складається із заяви на купівлю чи пропозиції на продаж цінних паперів. Якщо умови цієї заявки збігаються з пропозицією фондової біржі, то цінні папери переходять до нового власника шляхом перереєстрації прав власності. Про завершення брокерської операції свідчить укладання між комітентом та комісіонером акта виконання зобов'язань та отримання банком комісійної винагороди.

Окремому розгляду при вивченні теми заставні операції банків з цінними паперами. Слід зазначити, що банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. При цьому Центральні банки надають банкам під заставу цінних паперів кредит, що дістав назву ломбардного, для підтримання ліквідності банків. Банки також можуть одержати ломбардний кредит під фіксовану процентну ставку, звернувшись з кредитною заявкою безпосередньо до центрального банку, так званий прямий ломбардний кредит.

Крім того, вони можуть одержати ломбардний кредит, беручи участь у кредитних тендерах (торгах), що проводяться центральними банками, наприклад, Європейським центральним банком, Національним банком України.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. Заставодавець, виконуючи свої зобов'язання перед заставодержателем, зберігає право власності на цінні папери. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У цілому, заставні операції банків не мають самостійного значення. Вони є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів.

У світовій банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери, зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може досягати 90 і більше відсотків від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%.