Розділ «Модуль 2. Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій банків»

В банківській практиці застосовуються такі основні види застави:

- в залежності від економічного змісту предметами застави можуть бути товарно-матеріальні цінності, цінні папери, нерухомість, рухоме майно, майнові права, валютні кошти;

- залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на матеріальні і фінансові цінності;

- залежно від способу володіння предметом застави виділяються: заклад (передача прав володіння кредитору), застава (володіння заставодавцем предметом застави);

- в залежності від права використання застава може бути без права користування (незмінна структура і якість застави на протязі всього терміну кредитування), з правом користування (застава товарів в обороті або в переробці, коли можлива заміна предмета застави).

Різновидом застави є іпотека - застава нерухомості, яку вважають надійним і високоефективним способом застави. Предметом іпотеки є нерухоме майно, пов'язане із землею, - будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісний майновий комплекс, земельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави;

o гарантія - угода, яка укладається між банком і гарантом через видачу останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішими вважаються гарантії Кабінету Міністрів України; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас"; урядів країн категорії "А" (розвинених ринкових країн) та міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку); забезпечені гарантії банків України тощо;

o порука (поручительство) - форма забезпечення зобов'язань, за якої одна особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі або частково. Незважаючи на суттєву схожість, порука має відмінні риси від гарантії. Основною відмінністю є те, що за договором поруки, за загальним правилом, настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а за договором гарантії - субсидіарна, яка застосовується тільки у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Тобто висунути вимогу до гаранта банк має право лише в тому випадку, коли у позичальника немає коштів для погашення боргу. На відміну від поручителя, гарант, який виконав зобов'язання, не займає місце кредитора і не набуває права регресу (якщо інше не передбачене договором гарантії);

o перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи - означає передавання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення. Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, у якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляються, та інші умови;

o страхова угода (поліс) надається клієнтом банку та підтверджує факт страхування ним кредитної операції та відповідальності за нею. Банк повинен переконатися в наявності у страховика необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності. Також банк може самостійно застрахувати позичку, що надається за допомогою укладання зі страховою установою угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою. Договір страхування кредитного ризику - це письмова угода між страхувальником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник-позичальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені терміни та виконати інші умови договору;

o стягнення неустойки, пені, штрафів. Відповідно до Цивільного Кодексу України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема, у разі прострочення виконання.

Є три форми неустойки: власне неустойка, штраф і пеня.

Власне неустойка - це стягнена з боржника сума, яка визначається в процентному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня - це визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення їх виконання. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується в установленому розмірі за кожний день прострочення платежу.

Штраф - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в обумовленому обсязі або в процентному відношенні до вартості робіт (послуг) та передбачена, як правило, на випадок невиконання обов'язку здійснити конкретну дію, яка є складовою загального зобов'язання.

За своєю природою неустойка може бути договірною або законною. За договірної неустойки угода має бути укладена в письмовій формі, тобто конкретна причина і види неустойки обумовлюються в кредитній угоді.

У самостійній роботі студентів необхідно розглянути чинні і нетрадиційні схеми, механізми і види забезпечення повернення банківських кредитів, зокрема, таких як:

- уступка права вимоги;

- переказ боргу;

- механізм видачі кредиту під виставлений валютний акредитив;