Розділ «Модуль 2. Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій банків»

Під кредитоспроможністю розуміють наявність у боржника передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Оцінка кредитоспроможності позичальника має певні особливості для юридичних і фізичних осіб та здійснюється на основі поєднання двох методів:

o методу коефіцієнтів - ґрунтується на доборі коефіцієнтів та їх оптимальних значень для окремих видів економічної діяльності, аналізі їх у динаміці;

o методу рейтингової оцінки - ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення інтегрального показника, який визначається з урахуванням значень фінансових коефіцієнтів, їх вагових значень залежно від величини підприємства (велике, середнє чи мале), видів економічної діяльності відповідно до встановленої центральним банком шкали для інтерпретації значень інтегрованого показника фінансового стану боржника.

Відповідно, набір показників, які дозволяють дати достатньо об'єктивну оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, вказано в спеціальних поясненнях НБУ щодо визначення моделі розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи. а вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи боржників (контрагентів банку) залежно від виду їх економічної діяльності.

Клас боржника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників, більш докладно розглянутих в розділі XV даного посібника (зокрема, в рекомендаціях щодо рішення основних завдань за модулем ІІ, п. 2.3) та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

У процесі аналізу кредитоспроможності слід керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має значення коефіцієнта покриття боргу, вагомими також є якість менеджменту боржника - юридичної особи, наявність ринків збуту продукції, бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної, наданих відомими рейтинговими агенціями тощо. І саме з цих позицій слід аналізувати фінансовий стан позичальника

Тим самим, класифікація боржників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника, коефіцієнта покриття боргу, його кредитної історії, повноти надання даних про нього до бюро кредитних історій та величини підприємства, проводиться агрегування і визначається належність кожного боржника до одного з дев'яти класів (від 1 найвищого до 9 найнижчого - переглядається раз на 3 місяці). При цьому до 8 класу відносять, як правило, боржників, проти яких порушено справу про банкрутство, а до 9 - визнано банкрутом.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:

- кількісні: сукупний чистий дохід (щомісячні сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання, у тому числі перед іншими банками); накопичення на рахунках у банку; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом (зокрема співвідношення сукупних доходів і витрат боржника) тощо;

- якісні: загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку); соціальна стабільність клієнта тощо.

Урахування кількісних та якісних показників під час визначення фінансового стану боржника - фізичної особи має здійснюватись у співвідношенні 70 : 30 відповідно. На підставі результатів такої оцінки фінансового стану визначається клас боржника - фізичної особи (А, Б, В чи Г), яка має переглядатися раз на рік.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання індивідуального кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

Слід зазначити, що в Україні відбуваються процеси реформування міжнародної банківської системи на основі уніфікації норм і правил ведення банківського бізнесу, а також розробки міжнародних стандартів поведінки, у т.ч. щодо оцінки кредитоспроможності позичальників. Важливу роль в таких процесах на сьогодні відіграє Базельский комітет з банківського нагляду, який по відношенню до оцінювання кредитоспроможності позичальників рекомендує використовувати наступні підходи: стандартизований підхід (standardized) та підхід, що ґрунтується на використанні внутрішньої рейтингової системи (internal rating based system - IRB).

Найбільш простим щодо оцінювання індивідуального кредитного ризику вважається стандартизований підхід, який передбачає визначення кредитного рейтингу на підставі оцінок (зовнішніх рейтингів) спеціалізованих рейтингових (кредитних) агентств. Відповідно, органи банківського нагляду повинні формувати списки таких агентств, рейтинги яких можуть бути використані у розрахунках, використовуючи наступні основні критерії:

o незалежність діяльності агентства від політичних та економічних структур, репутація агентства та надійність рейтингу, що присвоюється;

o об'єктивність методики присвоєння рейтингу з описом кількісних і якісних факторів, які впливають як на значення рейтингу так і на ймовірність його зміни (з визначенням рівня дефолту) тощо.

Базельський комітет пропонує зважувати відповідні типи активів (кредити надані уряду, банкам, підприємствам) за вказаними у табл. 10.4 рівнями ризику1

Такий стандартизований підхід щодо оцінки кредитоспроможності є досить простим, дозволяє визначати рейтинг позичальника з оцінкою ймовірності його зміни (з визначенням рівня дефолту) та знизити вимоги регулюючих органів щодо достатності капіталу банків за відповідного розширення кредитного потенціалу банків.

Таблиця 10.4. ЗАЛЕЖНІСТЬ РІВНЯ РИЗИКУ ВІД КАТЕГОРІЇ КРЕДИТНОЇ ОПЕРАЦІЇ, ЗАПРОПОНОВАНА БАЗЕЛЬСЬКИМ КОМІТЕТОМ