Розділ «Модуль 2. Особливості здійснення розрахунково-касових та кредитних операцій банків»

Але, за українських реалій такий підхід має і ряд досить суттєвих недоліків. Так, відомі міжнародні рейтингові агентства майже не працюють в Україні або працюють нерегулярно. В отриманні кредитного рейтингу зацікавлені тільки ті великі підприємства та банків, які мають доступ до міжнародних кредитних ринків та змушені надавати інформацію про кредитний рейтинг, присвоєний одним з провідних рейтингових агентств. Це пов'язано з тим, що за відсутності такого рейтингу зарубіжні банки відмовляють у наданні кредиту, або встановлюють занадто високий рівень процентної ставки.

Також є проблема несумісності кредитних рейтингів, присвоєних місцевими рейтинговими агентствами та зовнішніми міжнародними кредитними рейтингами, присвоєними відомими у світі рейтинговими агентствами (Fitch, Moody'- та ін.). Крім того, національні рейтингові агентства присвоюють позикам місцевих органів влади найвищі рейтинги, на той час як міжнародні рейтингові агентства можуть оцінити урядові позики таких країн набагато нижчим рейтингом.

З іншого боку, для нівелювання зазначених вище недоліків стандартизованого підходу, розробниками нової Базельської угоди було запропоновано інший підхід, який ґрунтується на використанні внутрішніх рейтингових систем (IRB) - систем побудови кредитних рейтингів банком самостійно. Аналіз таких систем, проведений Базельським комітетом, свідчить, що подібний підхід є більш чутливим до кредитного ризику та стимулює подальше удосконалення внутрішньобанківських систем рейтингової оцінки. А саме, застосування подібного підходу для визначення індивідуального ризику при кредитуванні організацій передбачає визначення наступних складових ризику:

o ймовірності дефолту (Probability of default - PD) - відображає можливу ймовірність дефолту за усіма зобов'язаннями підприємства на основі прогнозної оцінки змін фінансового стану позичальників та, відповідно, їх кредитоспроможності. Рівень PD та клас кредитоспроможності позичальника повинні співпадати. При цьому, на нашу думку, для визначення реальної кредитоспроможності позичальника важливим є порівняння отриманих значень фінансових показників з іншими аналогічними підприємствами однієї і тієї ж галузі, оскільки галузеві особливості діяльності підприємств мають суттєві відмінності, а також проведення ретроспективного аналізу діяльності позичальника за останні декілька років;

o рівня ймовірних збитків (Loss Given Default - LGD) - залежить від рівня забезпечення зобов'язання за кредитною угодою, наявності гарантій, використання кредитних деривативів тощо. При цьому необхідно враховувати ймовірність підвищення витрат на реалізацію забезпечення (у випадку банкрутства позичальника), а також зниження ринкової вартості забезпечення;

o суми вимог банку до позичальника за активною операцією (Exposure at default - EAD) - необхідно враховувати, що різні банківські операції (різні види кредитів) супроводжуються і різними за величиною рівнями ризику. Розрізняють не тільки абсолютні значення ризику, але й причини і фактори, що спричиняють виникнення ризиків, притаманних кожній групі активних операцій (операцій з державами, банками, підприємствами, з населенням, проектне фінансування тощо);

o терміну зобов'язання (Maturity - M) - оскільки термін дії кредитного договору безпосередньо впливає на значення кредитного ризику (довгострокові кредити є більш ризикованими порівняно з короткостроковими).

Слід відмітити, що серед перелічених складових кредитного ризику основним результативним показником вважається саме показник ймовірності дефолту позичальника (зміни кредитного рейтингу), для визначення якого у зарубіжній банківській практиці використовують методику так званих матриць зміни кредитного рейтингу (transition matrix), приклад побудови яких наведено у табл. 10.5.

Такі матриці ґрунтуються на інформації минулих періодів про дефолти за кредитами, наданими позичальникам з різним кредитним рейтингом та дозволяють здійснювати оцінку ймовірності зміни класу їх кредитоспроможності через певний час (такі матричні таблиці ще називають таблицями міграції рейтингу позичальників - rating migration). У цілому, метод побудови матричних таблиць отримав широке поширення спочатку в діяльності міжнародних рейтингових агентств, а зараз - і серед багатьох зарубіжних комерційних банків, які використовують цей метод для оцінки ймовірності зміни якості їх кредитного портфеля у майбутньому на основі поточного значення рейтингу кредитоспроможності.

Таблиця 10.5. МАТРИЦЯ ЙМОВІРНОСТІ ЗМІНИ КРЕДИТНОГО РЕЙТИНГУ (%)

Примітка: За даною матрицею ймовірність міграції рейтингу позичальника визначається на перетині відповідних рядків і стовпчиків. А саме, ймовірність дефолту позичальника з кредитним рейтингом В (див. відповідний рядок) складає 5,58% (перетин рядку В з графою "Дефолт"); ймовірність зниження рейтингу В до рівня ССС (перетин рядку В з графою ССС) складає 10,13%; а ймовірність того, що рейтинг В виявиться незмінним складає 63,89% (перетин рядку В з графою В).

У цілому, застосування вказаного підходу щодо побудови кредитних рейтингів банками самостійно потребує або проведення класифікації ризиків та імовірності дефолту банківськими установами спільно з наглядовими органами для кожного виду активів (у випадку дефолту розмір можливих втрат, ступінь схильності до ризику фіксуються і оцінюються в підсумку Базельським комітетом - для українських банків такий підхід є більш прийнятним), або банкам надається можливість самостійно визначати і регулювати ризики за умови, що їхня системи оцінки й управління ризиками визнані адекватними наглядовими органами, а система оцінки імовірності дефолту поширюється на термін не менше трьох років та враховує імовірність настання банкрутства позичальника.

У цілому, світовий досвід діяльності банків виробив механізм організації повернення кредиту, який включає:

o порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу), визначеної на основі прогнозної оцінки кредитоспроможності клієнта;

o юридичне закріплення порядку її погашення в кредитній угоді;

o використання різноманітних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення кредиту.

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю і прийнятністю цього джерела. У банківській практиці джерела погашення кредиту поділяються на первинні та вторинні. Первинними є виручка від реалізації продукції наданих послуг, виконаних робіт або дохід, що отримує фізична особа. Вторинними є використання наявних форм кредитного забезпечення, а процес цей є тривалим і трудомістким.

Одержання достатнього забезпечення як спосіб захисту від кредитного ризику випливає з принципу кредитування, який полягає у забезпеченні зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Відповідно до цього при визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав).

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

o застава, у тому числі іпотека - спосіб забезпечення зобов'язань, який передбачає право кредитора (заставодержателя) у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна з перевагою перед іншими кредиторами. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, вимоги, що мають особистий характер, тощо.