Розділ «3.9. Відсотково-комісійні банківські продукти, їх розвиток в Україні»

16 грудня 1997 p. був прийнятий новий закон "Про лізинг", який чітко визначив правові й економічні засади його здійснення в нашій країні.

Актуальність розвитку лізингу в Україні обумовлена перш за все несприятливим станом парку устаткування (значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання). Одним із варіантів вирішення цих проблем може бути лізинг, який об'єднує елементи зовнішньоторгових, кредитних і інвестиційних операцій і відповідних послуг. Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг над звичайною позичкою. Лізинг передбачає 100% кредитування і не потребує негайної проплати. При використанні звичайного кредиту для закупівлі майна підприємство повинно було б сплатити приблизно 15% вартості покупки за рахунок власних коштів. При лізингу контракт укладається на повну вартість майна, а платити починають після поставки майна орендарю. До того ж значно простіше отримати контракт за лізингом, ніж позичку. Особливо це стосується дрібних і середніх підприємств. Деякі лізингові компанії навіть не вимагають від орендаря ніяких додаткових гарантій. Передбачається, що забезпеченням угоди служить саме устаткування. При невиконанні орендарем своїх обов'язків лізингова компанія відразу ж забирає своє майно.

Існують деякі негативні аспекти лізингових угод, які мають враховувати всі партнери. В лізингові платежі, крім плати за власне устаткування і відсотка за кредит, входить і комісійна винагорода лізингодавця (як плата за надану послугу). Тому придбання устаткування через лізинг в абсолютному вираженні коштує дорожче, ніж купівля його напряму. Лізинг — це форма фінансування, проміжна між кредитуванням та прямими інвестиціями. Проте з точки зору оподаткування він виявився в менш вигідному становищі, ніж ці види придбання устаткування. Так, лізингоодержувач не має права відносити лізингові платежі на собівартість продукції і оплачує їх з прибутку після сплати податків. Із усієї вартості отриманого в лізинг устаткування користувач може відносити на свої витрати тільки амортизаційні відрахування. До того ж відсотки за кредит і комісійні лізингодавця додатково обкладаються податком на додану вартість, що ставить лізинг у менш сприятливе становище, ніж одержання кредиту в комерційному банку. Все це, звичайно, не сприяє бурхливому зростанню кількості лізингових угод, які укладаються в Україні.

В Україні єдиною по-справжньому вагомою гарантією успіху лізингової угоди можна вважати вибір платоспроможного і надійного партнера, тому банк пропонує, з однієї сторони, послуги по оцінці платоспроможності лізингодержувача, а з іншої — по підбору надійного лізингодавця, отримуючи при цьому комісійну винагороду. Він може на замовлення лізингодавця провести також додатковий ретельний аналіз фінансового стану потенційного лізингоодержувача, перспективності сфери його діяльності і можливості встановлення з ним відносин довіри. Через те, що система оподаткування лізингових операцій не сприяє їхньому розвитку, особливого значення набувають послуги банків як лізингодавців по зниженню податкового тягаря для своїх клієнтів. Банк може запропонувати клієнтові віднести більшу частину його внесків на останні місяці терміну угоди, коли устаткування вже виведено на заплановану потужність і здатне себе окупити. Повністю в компетенції лізингодавця знаходиться також питання про те, чи вимагати попередню оплату частини вартості устаткування на початковому етапі дії угоди. Можливе пільгове (відносно) складання лізингової угоди й оформлення її частини як оперативного лізингу (з віднесенням платежів по ньому на собівартість і зменшенням оподаткованого прибутку) з подальшим продовженням і продажем устаткування за символічною остаточною вартістю (зберігаються особливості фінансового лізингу, а податки сплачуються як за умов оперативного) .

В кредитному портфелі банків частка лізингових операцій займає поки що небагато місця, як правило не перевищуючи 3-5%.

Лізинг в Україні — порівняно новий вид діяльності. Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для оновлення промислового потенціалу, для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників у нашій країні необхідно розвивати лізингові відносини. Але для цього треба створити відповідні умови. Як показує досвід інших країн, цьому слід приділяти особливу увагу: відповідне законодавство, податкові пільги і таке ін.

Уряд перш за все повинен, якщо не звільнити, то хоча б знизити в два рази податок на прибуток, одержаний лізингодавцями від реалізації договорів лізингу зі строками дії три і більше років. Також пільги слід надавати банкам, які погоджуються кредитувати лізингові компанії, тоді лізинг у нашій країні буде набирати обороти і гратиме більш вагому роль в економіці України.

До відсотково-комісійної групи банківських продуктів слід віднести і факторингові послуги.

Факторинг в Україні мало розвинений, хоч і є високодохідним банківським бізнесом, ефективним знаряддям банківського маркетингу, однією з форм інтегрування банківських операцій, які найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки.

Факторинг доцільно визначати як специфічну послугу, що надасться фаторинговими відділами банку своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування — інкасування і дебіторських рахунків своїх клієнтів і отримання на їхню користь платежів за відвантажені товари та зроблені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети — надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов'язання платника. Тому в факторингу поєднуються декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні та ін.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій, які складаються з двох частин: 1) відсотки за кредит, що надасться факторинговим відділом за наданий факторинговий кредит. Цей відсоток на 1-2 пункти вищий діючої облікової ставки; 2) комісійні (за інкасацією рахунків 1,5-2,5% від вартості рахунків-фактур).

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) — покупець товару.

Механізм здійснення факторингової операції можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 3.24).

Постачальник укладає з факторинговим відділом договір про факторингове обслуговування, яким він надає право отримання платежів щодо власних боргових вимог на визначених умовах. Але насамперед факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон'юнктуру ринку тощо. Якщо підприємство (постачальник) стало клієнтом факторингового відділу, то воно передає всі рахунки-фактури факторинговому відділу, однак при цьому за кожним документом клієнт повинен отримати згоду на оплату. Після цього відділ встановлює рівень платоспроможності покупця.

Рис. 3.24. Механізм проведення факторингових операцій

1. — відвантаження товарів; 2 — акцепт розрахункових документів за товари; 3. — виставлення розрахункових документів; 4 — перевірка-платоспроможності покупця; 5 — оплата розрахункових документів постачальником; 6 — оплата розрахункових документів покупцем.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторинг-ком-панії мають систему "On Line". Зміст ЇЇ полягає в тому, що факто-ринг-компанії через комп'ютерну систему можуть цілодобово отримувати дані про стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторинг-компанія надає своїм клієнтам різнобічну інформацію не тільки щодо бухгалтерських розрахунків, а й з питань стану збуту продукції та послуг, про зміни цін, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називають факторинговою операцією з повним обслуговуванням.

Факторингові операції можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (рис. 3.25).

Рис. 3.25. Зміст факторингових операцій

У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцеві через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу В строки відповідно до укладеного договору (від 30 до 120 днів).