РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАРКЕТИНГУ. СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ТА ФУНКЦІЇ

1.1. Маркетинг, його мета і функції у суспільстві з ринковою економікою

1.2. Маркетинг послуг, їх класифікація та реалізація

У процесі ринкової взаємодії контрагенти ринку — виробники, посередники, споживачі — вступають у різні відносини, результатом яких можуть бути не тільки дії, пов'язані з матеріальними відносинами, але і комплекс операцій, що супроводжують ці взаємозв'язки, опосередковані різного роду послугами.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі, існує цілий ряд термінів для визначення однієї і тієї ж економічної сутності — "невиробнича сфера", "сфера послуг", "нематеріальне виробництво", "нематеріальна сфера економіки". У такому різноманітті дефініцій виявляється, з однієї сторони, намагання штучно приєднати галузі господарства до тієї чи іншої сфери суспільного відтворення, з іншої — неповне розкриття суті та закономірностей явищ і процесів, що відбуваються в кожній із цих сфер [152; 164; 193; 223].

В економічній практиці будь-якої країни народне господарство поділяється на сфери матеріального та нематеріального виробництва. До сфери матеріального виробництва відносять усі види діяльності, що створюють матеріальні блага у вигляді продуктів, енергії, а також переміщення вантажів, зберігання продуктів, їх сортування, пакування, що є продовженням виробництва в сфері обігу.

Усі інші види діяльності, не пов'язані з процесом виробництва матеріальних благ, створюють у сукупності нематеріальну сферу діяльності.

До нематеріальної сфери належать:

• транспорт і зв'язок по обслуговуванню організацій невиробничої сфери та населення;

• охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення;

• освіта;

• фінансово-кредитне обслуговування та страхування;

• культура і мистецтво;

• наука й обслуговування науки;

• житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування;

• геологія і розвідка надр; управління та громадські організації. У даному випадку має місце формальне закріплення в нематеріальній сфері галузей, які не належать до матеріального виробництва. В сучасній економічній літературі для характеристики нематеріальної сфери не завжди використовують такий перелік галузей. У ряді випадків із нього виключають геологію і розвідку надр, науку й обслуговування науки, але приєднують торгівлю, забезпечення та збут, заготівлю, житлове будівництво. При цьому підкреслюється правомірність вживання різних термінів: "невиробнича сфера", "сфера обслуговування", "сфера послуг". Найбільше розбіжностей у термінології пов'язано з поняттям "сфери послуг". При традиційному підході сюди включають лише пасажирський транспорт, систему побутового обслуговування населення, зв'язок поза сферою матеріального виробництва; охорону здоров'я, фізкультуру і спорт. Це є суттєвим недоліком, бо при такій класифікації відсутні важливі види послуг, а саме: фінансово-банківська діяльність і страхування.

Існує класифікація послуг залежно від призначення та характеру використання, зокрема на споживчі послуги та послуги виробничого призначення.

Споживчі послуги — це дії, за допомогою яких створюється вибір, забезпечується обслуговування, досягається інший корисний ефект. Вони розділяються, як зазначає В.Я. Кардані [152], на три найбільш поширені категорії: послуги з орендування товарів (наприклад, прокат туристичного спорядження); послуги, направлені на власність споживача (наприклад, лагодження одягу та взуття); особисті послуги (зокрема, індивідуальне навчання або консультування).

Із виробничими послугами зв'язані інжиніринг, лізинг, обслуговування (ремонт) устаткування, підготовка продукції до виробничого використання та ін.

До розподільних належать послуги торгівлі, транспорту, зв'язку.