Протягом тисячоліть людству відомі корисні властивості винограду та вина. їх споживання у помірній кількості підвищує імунітет, нормалізує тиск, активізує обмінні процеси в організмі, відновлює нервову систему після стресу та організм у цілому після хвороби тощо. Знання про лікування свіжим виноградом та виноградним соком використовуються в ампелотерапії – виноградолікуванні[1]. Численні дослідження останніх років підтверджують, що помірне вживання червоного вина допомагає здоров'ю[2]. Таким чином, вирощування винограду та виробництво виноградної продукції має важливе значення для забезпечення продовольчої безпеки держави та здоров'я її громадян.
Відповідну галузь рослинництва, яка займається вирощуванням винограду для споживання свіжих ягід і забезпечення сировиною промисловості прийнято називати виноградарством[3]. На сьогодні виноградарство як сільськогосподарська галузь, забезпечує виробництво специфічної та багатогранної продукції; виноград для споживання у свіжому, сушеному і переробленому вигляді (кишмиш, ізюм, соки, напої, сиропи, вина, коньяки, компоти, джеми, вакуум- сусло, варення, желе, маринади, мед виноградний тощо); з вижиму виробляють кормове борошно, барвники, винну кислоту, оцет; з насіння – танін і навіть масло[4].
Виноградарсько-виноробна галузь України завжди забезпечувала значні надходження до бюджету держави та суттєво впливала на рівень соціально-економічного розвитку виноградарських регіонів, надаючи можливість створення десятків тисяч робочих місць для сільського населення і підвищення рівня їх життя. Окрім цього, виноградарство відноситься до галузей, що мають перспективи виходу на світовий ринок із якісною та конкурентоспроможною виноградною продукцією.
Проте слід зауважити, що сьогодні політична та економічна ситуації в країні негативно відображується на розвитку виноградарства. Так, політична ситуація в Криму призвела до втрати майже третини виноградників України та "відрізала від материка" найбільші виноробні компанії, які здійснюють переробку винограду. За останніми підрахунками Міністерства аграрної політики та продовольства України на території Криму налічувалося близько 25 тис. га плодоносних виноградників, через що півострів посідав друге місце за обсягом площ в Україні після Одеської області. Скоротилося й виробництво винограду: у 2014 році на виноматеріал було перероблено 229 тис. тонн, тоді як у 2013 – 425 тис. За даними асоціації "Виноградарі та винороби України" за 11 місяців 2014 року в Україні вироблено 8,7 млн. дал виноградного вина, на відміну від 2013 року, в якому цей показник становив 15,4 млн.[5] Фінансові труднощі виробників виноградної продукції та економічна нестабільність в Україні зменшили попит на саджанці, у зв'язку з чим залишилось тільки три господарства, які займаються виробництвом посадкового матеріалу, із діючих сімдесят у 2006 році.
Серед численних проблем правової регламентації виноградарства особливо негативно відображується на розвитку галузі неврегульованість земельних відносин у цій сфері, незабезпечення раціонального розміщення виноградників, відсутність паритетних економічних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки, між суб'єктами інтеграційної структури "виробник винограду – виробник вина", відсутність стійкої підтримки галузі[6].
В умовах глобалізації ринку вина та вступу України до Світової організації торгівлі, Європейського союзу та Міжнародної організації винограду і вина, питання розробки й втілення механізмів економічного розвитку виноградарсько-виноробної галузі постало дуже гостро, адже без цього неможливо підняття виноградарства з кризового стану і встановлення конкурентоздатного становища вітчизняної виноградної продукції на світовому ринку.
Основним нормативно-правовим актом у сфері виноградарства є Закон України від 16 червня 2005 р. "Про виноград та виноградне вино"[7]. Проте, виходячи з аналізу змісту цього Закону, можна стверджувати, що ним фактично врегульовано відносини у сфері виноробства як підгалузі харчової промисловості, а виноградарство в цьому Законі розуміється як похідне від виноробства. Однак очевидно, що первинним є виробництво винограду, як сільськогосподарської продукції з урахуванням специфіки її виробництва, а вже потім його переробка. Тому питання правового статусу суб'єктів виноградарства, специфіки правовідносин, які складаються в процесі їх діяльності, особливостей земельних відносин у виноградарстві, зокрема права власності на земельну ділянку під виноградними насадженнями, поетапне визначення процесу виробництва винограду, як столового, так і технічного, іншої виноградної продукції, та багато інших питань залишаються неврегульованими.
Закон України "Про виноград та виноградне вино" складається з п'яти розділів, які вміщують п'ятнадцять статей. У ст. 1 цього Закону визначаються такі важливі терміни, як виноградарство, виноробство, виноградники, підприємства первинного виноробства та ін. Зокрема, виноградарство визначається як сукупність організаційних і технологічних прийомів розмноження, культивування і збору винограду. Загальне уявлення про утримання виноградників надає ст. 2 Закону, відповідно до якої виноградні насадження технічних та столових сортів у господарствах усіх форм власності підлягають реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства. Детальніше порядок реєстрації виноградних насаджень урегульовано наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 серпня 2014 р. № 303 "Про реєстрацію виноградних насаджень"[8].
Міністерство аграрної політики та продовольства України визначає з виділенням у натурі зони виробництва винограду, в яких регламентується сортовий склад вирощування винограду відповідно до спеціалізації району виноградарства та заявлених категорій вина. Садіння виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих або перспективних сортів винограду відповідно до затвердженого проекту. Сорти винограду, посаджені згідно з проектами для випробування нових селекційних сортів винограду, за позитивних результатів сортовипробування районуються у встановленому законодавством порядку. Придбаний садивний матеріал вітчизняного або іноземного походження, призначений для садіння виноградників, проходить обов'язкову сертифікацію в установах, які мають на це повноваження та акредитацію. Ця вимога не поширюється на садивний матеріал, отриманий у власних розсадниках, розміщених у зоні садіння виноградників. Не менше одного разу на 10 років здійснюється державний перепис виноградників.
Списання виноградників усіх форм власності, які закладені за рахунок державних коштів, організується і проводиться з обов'язковим відновленням площ виноградних насаджень. Зрідженість молодих (до 5 років) виноградників, на закладення яких та на догляд за якими використовувалися повністю державні кошти, що зумовлена недбалим доглядом за ними, розцінюється як безгосподарне використання земель, у зв'язку з чим винних осіб може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. При зрідженості понад 60 відсотків виноградники виключаються з державного реєстру, паспорт на них анулюється і державне фінансування на садіння та догляд за виноградниками припиняється[9]. Таким чином, можна констатувати досить суворі вимоги до створення та списання виноградників, що має гарантувати якість вирощеного винограду як важливої сировини для виноробства.
Відповідно до ст. З Закону для виробництва вин і коньяків України використовуються технічні сорти винограду, що відповідають вимогам державних стандартів[10]. На цей час діє ДСТУ 2366:2009 "Виноград свіжий технічний. Технічні умови", який визначає показники якості винограду, вирощеного для виробництва вин[11].
Для виробництва ординарних вин, бренді і коньяків України можуть використовуватися столові сорти винограду, якщо за вмістом цукрів та іншими показниками якості вони відповідають вимогам, що пред'являються до винограду технічних сортів[12]. Щодо столових сортів винограду розроблено ДСТУ 2438:1994 "Виноград свіжий столовий. Технічні умови", ДСТУ 4172:2003 "Виноград столових сортів. Настанови зі зберігання на холоді" та ДСТУ ББК ООН FFV-19:2007 "Виноград столовий. Настанови щодо постачання і контролювання якості[13].
Важливе значення в нормативному регулюванні виноградарства відіграє Виноградний кадастр України, затверджений Міністерством аграрної політики України 25 серпня 2010 року. Він являє собою вектор реформування аграрного законодавства у сфері виноградарства та виноробства, оскільки є інформаційною базою про господарську організацію виноградарства, якісний та кількісний стан виноградних насаджень, їх сортовий склад, грунтово-кліматичні умови вирощування та розсадницьку базу виноградарства.
Виноградний кадастр України укладено на основі інвентаризації виноградних насаджень в підприємствах шести основних виноградарських регіонів України (АР Крим, Одеська, Херсонська, Миколаївська, Закарпатська й Запорізька області), в ході якої збиралася інформація про господарство, розташування виноградників, їх площу, урожайність, валовий збір винограду, площі виноградників за зонами теплозабезпеченості, покривної і непокривної культури, за типами грунтів, віковий склад виноградників, схеми посадки, типи формування кущів, зрідженість та стан насаджень, сортовий склад виноградних насаджень. Дані проведеної інвентаризації виноградних насаджень зведені та проаналізовані в розрізі районів. Місце розташування виноградних насаджень нанесене на схематичні карти регіонів. Згідно існуючого природного районування на території України виділено 15 виноградарських зон (макрозон), які є основою для сорторайонування, і 58 природно-виноградарських районів (мікрозони).
На основі проведеного аналізу необхідно констатувати, що великі виноградарські підприємства в технологічному плані мають безперечну перевагу перед дрібними, в яких надто обмежені можливості для ефективного використання техніки й прогресивних технологій, а також відсутні кваліфіковані кадри і, як результат, продукція є неконкурентоспроможною.
Поряд із поглибленням спеціалізації і диференціації розвиваються протилежні їм процеси – кооперування, агропромислова інтеграція і диверсифікація на різних рівнях виробництва. Понад 90 % винограду направляється на промислову переробку на вино, виноматеріали і соки. Тому у виноградарстві раніше, ніж в інших галузях сільського господарства, почали розвиватися різні форми агропромислової інтеграції, зокрема агропромислові підприємства, внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, міжгосподарські підприємства та міжгалузеві формування. У таких підприємствах раціонально використовуються виробничі ресурси та досягається висока ефективність галузі, оскільки без участі посередників випускається кінцевий продукт споживання. У ряді багатогалузевих господарств формуються і функціонують внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, які за кількісними параметрами і ефективністю галузі не поступаються агропромисловим підприємствам.
На виробництво винограду суттєво впливає клімат та забезпеченість земельними ресурсами, тому належне правове регулювання земельних правовідносин у виноградарстві є надзвичайно важливим. Грунт, на відміну від клімату, який визначає виробничу спеціалізацію виноградарства, сприяє формуванню основних якостей урожаю. Від характеру і складу грунтів, їхнього механічного складу, хімічних, фізичних, водних властивостей, водно-повітряного, поживного, сольового режиму, залежить величина і якість врожаю, стійкість до несприятливих умов середовища. Завдяки своїм біологічним особливостям коренева система винограду здатна горизонтально віддалятися від стовбура рослини на відстань до 4-6 м та проникати на глибину 8-10 м, тому в процесі росту і розвитку виноград піддається впливу не тільки грунтових горизонтів, але і підстилаючих порід. Пластичність культури винограду дозволяє вирощувати його на різних типах грунтів. Промислові насадження винограду культивують на чорноземах (легких, середньо- та важкосуглинкових), каштанових, буроземних грунтах, пісках та ін. Найкращими вважаються грунти легкого гранулометричного складу із деяким вмістом щебню, з доброю водопроникністю і аерацією та достатньою родючістю. Разом з тим, різні сорти винограду по-різному реагують на грунтові умови[14].
Правове регулювання земельних відносин у виноградарстві є недосконалим, особливо щодо визначення права власності на земельні ділянки, на яких розташовані виноградні насадження, порядку надання їх в оренду та виділення земельних часток (паїв) під цими насадженнями. Так, проблема визначення багаторічних насаджень, як окремих об'єктів цивільних прав, виникла в процесі паювання земель після надання роз'яснення Державним комітетом по земельним ресурсам у Листі від 16 липня 2004 р., № 14-17- 11/6317 "Щодо порядку передачі часток земель та майна членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій у власність", відповідно до якого, відносини між новими власниками земельної ділянки (паю) та власником багаторічних насаджень (які не підлягають паюванню за п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001р., № 177[15]) повинні бути врегульовані шляхом укладання цивільно- правових угод. Таким чином, порушено імперативність ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України та ч. З ст. 373 Цивільного кодексу України, які регламентують єдність земельних ділянок та розміщених на них водних об'єктів, лісів та багаторічних насаджень, і внесено багато непорозумінь при тлумаченні й застосуванні відповідних норм.
Проблема встановлення правової природи такого об'єкту як багаторічне насадження, зокрема виноградник, пов'язана з невизначеністю на законодавчому рівні відповідного поняття, яке має багатогранну специфіку. Виходячи з аналізу норм земельного законодавства, багаторічне сільськогосподарське насадження тлумачиться як сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносять сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник та ін (п. 27 ГОСТу 26640-85 "Землі. Терміни та визначення", який затверджено постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 28 жовтня 1985 р. за № 3453). Тобто, мова йде про різновид земельних угідь. Тому при тлумаченні окремих понять, які належать до таких насаджень, слід звертатися до відповідного спеціального законодавства. Зокрема, до п. 4 ст. 1 Закону України "Про виноград та виноградне вино", за яким під виноградниками слід розуміти промислові насадження винограду для виноробства на площі понад 0,5 гектара.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання виноградарства“ на сторінці 1. Приємного читання.
