Правове регулювання виробництва рибної продукції

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

Забезпечення повноцінного життя та міцного здоров'я людини декларується пріоритетом у діяльності більшості держав. Значною мірою здійснення зазначеного залежить від гарантування якості, безпечності та доступності продуктів харчування, серед яких особливу увагу слід звернути на рибну продукцію. Загальновідомо, що споживання риби сприяє насиченню організму цінними жирними кислотами (омега-3 і омега-6), які входять до складу клітин головного мозку і є будівельним матеріалом для клітинних мембран. Також омега-6 знижує рівень шкідливого холестерину в крові, мінімізує ризик розвитку атеросклерозу, що позитивно позначається на роботі кровоносної і серцево-судинної системи тощо[1].

Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 до рибної продукції віднесено: риба жива, свіжа чи охолоджена, морська чи прісноводна, розведена чи нерозведена, а також ракоподібні, молюски, устриці, інші водяні безхребетні[2]. Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності риба і ракоподібні, молюски та інші водяні безхребетні визначаються в групі 03, де перелічується досить багато видів риби[3].

Виробництво рибної продукції, як і будь-якої іншої, відбувається не стихійно, а відповідно до усталених державою правил, які містяться в нормативно-правових актах, правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах[4].

В Україні основними нормативно-правовими актами у сфері рибництва є Закон України від 8 липня 2011 року № 3677-VI "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів"[5] та Закон України від 18 вересня 2012 року № 5293-VI "Про аквакультуру"[6].

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" законодавство про рибне господарство грунтується на нормах Конституції України і складається з цього Закону, інших законодавчих актів, міжнародних договорів України, які застосовуються в Україні в порядку, передбаченому Законом України від 29 червня 2004 року № I906-VI "Про міжнародні договори України" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. В контексті зазначеного необхідно деталізувати, що під поняттям "рибне господарство" розуміється галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості[7]. Із наведеного визначення не зрозуміло, чи є ведення рибного господарства сільськогосподарською діяльністю. Для з'ясування цього питання слід зосередити увагу на понятті "аквакультура"; яке визначається Законом України "Про аквакультуру", як сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури в повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг[8]. Порівняння наведених визначень дає підстави стверджувати, що сільськогосподарською слід вважати таку діяльність (зокрема і в сфері рибного господарства), що передбачає вирощування тварин чи рослин (гідрофіти), які мають різноманітні пристосування для життя у воді. Це цілком узгоджується з розумінням аграрного права як галузі права, нормами якої врегульовано суспільні відносини з виробництва сільськогосподарської продукції, її подальшої переробки та реалізації[9].

Згідно зі ст. 2 наведеного Закону, законодавство України про аквакультуру грунтується на нормах Конституції України і складається з цього Закону, законів України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про тваринний світ", інших законодавчих актів, міжнародних договорів України, які застосовуються в Україні в порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України", та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів[10].

Підгрунтям правового регулювання рибництва є норми Конституції України, в яких закріплено право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном (ст. 41), здійснювати не заборонену законом підприємницьку діяльність (ст. 42), а також обов'язки не заподіювати шкоди природі, сплачувати податки тощо[11].

Спеціальним нормативно-правовим актом у сфері рибництва є Закон України "Про аквакультуру", який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури. Цей Закон складається з шести розділів і включає двадцять чотири статті. В ньому регламентується процес вирощування рибної продукції для її подальшої реалізації. Зокрема виділяються три основні напрями отримання товарної аквакультури: І) випасна, 2) ставкова, 3) індустріальна.

Для здійснення випасної аквакультури використовуються рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), рибогосподарські технологічні водойми при цьому не використовуються. Випасна аквакультура здійснюється за екстенсивною формою за відсутності негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Ставкова та індустріальна аквакультура передбачає вирощування об'єктів аквакультури у штучно створених, повністю або частково контрольованих умовах із використанням напівінтенсивної та інтенсивної форм аквакультури. Для здійснення ставкової аквакультури використовуються рибогосподарські технологічні водойми, руслові, балочні та одамбовані рибницькі ставки, штучно відокремлені від материнських водних об'єктів (їх частин), обводнені торфові кар'єри в умовах рибницьких господарств (риборозплідники, нерестово-вирощувальні, товарні, повносистемні господарства). Для здійснення індустріальної аквакультури використовуються рибницькі басейни, рибницькі садки, акваріуми, а також частини водних об'єктів із застосуванням спеціальних технологічних пристроїв – плавучих садків, колекторів для молюсків, установок замкненого водопостачання тощо[12].

Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" визначає основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі. Структура Закону включає п'ятнадцять розділів і п'ятдесят три статті. Штучному відтворенню водних біоресурсів та здійсненню аквакультури присвячено розділ 9, а саме ст.ст. 41, 42, які відсилають до спеціального Закону України "Про аквакультуру"[13].

Закон України від 13 грудня 2001 року № 2894-ІІІ "Про тваринний світ" передбачає здійснення заходів щодо охорони, науково обгрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу як важливої бази для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Цей Закон включає дев'ять розділів і шістдесят чотири статті, окремі з яких стосуються рибного господарства. Так, відповідно до ст. 17 Закону до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства здійснюється з наданням права користування рибогосподарськими водними об'єктами, за що справляється збір[14].

Із цього приводу у ст. 14 Закону України "Про аквакультуру" визначається, що рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди відповідно до Водного кодексу України (від 6 червня 1995 року № 213/95- ВР)[15]. Відповідно до ст. 68 згаданого нормативно-правового акту на водних об'єктах (їх частинах), які використовуються для промислового добування риби та іншого водного промислу або мають значення для відтворення їх запасів, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах рибного господарства та водного промислу. Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України. Водокористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), зобов'язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби. Разом з тим, слід мати на увазі, що діяльність у сфері аквакультури не вважається спеціальним використанням водних біоресурсів, тому норми Водного кодексу України в цій частині не поширюють свою дію на аквакультуру.

Відповідно до норм Земельного кодексу України в користування надається частина рибогосподарського водного об'єкта для розміщення плавучих рибницьких садків. У цьому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об'єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, яка здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою, за договором оренди землі (земель водного фонду)[16].

Загальні вимоги до використання водного об'єкта, який орендується для цілей аквакультури, містяться у главі 58 Цивільного кодексу України, якою визначено предмет та сторони договору найму, плату за користування, строк договору, особливості користування предметом найму, умови його поліпшення, припинення договору найму тощо[17]. Особливістю договору оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України є те, що він укладається виключно у письмовій формі.

Істотними умовами договору оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної економічної зони України, що визначаються за згодою сторін, є: 1) об'єкт оренди; 2) строк дії договору; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України; 5) умови і строки передачі об'єкта оренди суб'єкту аквакультури; 6) умови збереження стану об'єкта оренди; 7) умови повернення суб'єктом аквакультури об'єкта оренди; 8) встановлені обмеження (обтяження) щодо використання об'єкта оренди; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини: 10) відповідальність сторін[18].

Наступним нормативно-правовим актом, посилання на який міститься у Законі України "Про аквакультуру", є Закон України від 25 червня 1992 року №2498-ХІII "Про ветеринарну медицину"[19], дія якого поширюється на ввезення в Україну живої риби, заплідненої ікри та інших гідробіонтів, призначених для розведення, утримання та вирощування в умовах аквакультури, розміщення їх у карантинних рибогосподарських ізоляторах, переселення з карантинних рибогосподарських ізоляторів в інші рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), рибогосподарські технологічні водойми та ветеринарно-санітарний контроль у сфері аквакультури[18].

Державна підтримка рибництва надається відповідно до законів України "Про державну підтримку сільського господарства України"[21] та "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"[22].

Рибна продукція, так само як інші види сільськогосподарської продукції, має бути якісною та безпечною. Зокрема вимоги до замороженої риби викладено у державних стандартах ДСТУ 4868:2007 "Риба заморожена. Технічні умови"[23], ДСТУ 2641:2007 "Продукти рибні. Пакування"[24], ДСТУ 4378:2005 "Риба океанічного промислу заморожена. Технічні умови"[25], ДСТУ 4514:2006 "Риба, інші водні живі ресурси та харчова продукція з них. Визначання хлорорганічних пестицидів та поліхлорованих біфенілів методом газорідинної хроматографії"[26] та ін. Для таких продуктів переробки риби, як рибні консерви, розроблено стандарт ДСТУ 16978:99 "Консерви риборослинні в томатному соусі. Технічні умови"[27]. Доцільно зауважити, що на етикетках рибних консервів, які знаходяться у роздрібній торгівлі, нині іноді зазначається стандарт радянської доби, який втратив чинність у 1999 році, а саме ГОСТ 16978-89 "Консервы рыбные в томатном соусе. Технические условия"[28], що є порушенням чинного законодавства, адже відповідно до ст. 1 Закону України від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" додержання стандартів на харчову продукцію є обов'язковим[29].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання виробництва рибної продукції“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

  • Правове регулювання овочівництва

  • Правове регулювання виноградарства

  • Правове регулювання селекції рослин

  • Правова регулювання рослинництва закритого грунту

  • Правове регулювання вирощування технічних культур

  • Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження

  • Правове регулювання виробництва рибної продукції
  • Правове регулювання бджільництва

  • Правове регулювання племінної справи у тваринництві

  • Правове регулювання свинарства

  • Правове регулювання птахівництва

  • Розділ 3. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог СОТ та ЄС

  • Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції