Свинарство є важливою галуззю тваринництва, що обумовлюється споживчими вподобаннями нашого населення. В Україні історично склалося, що хліб з салом є традиційним перекусом протягом робочого дня, який швидко відновлює сили організму.
З точки зору медицини, свинячий жир менш шкідливий, ніж яловичий. До складу м'яса входять амінокислоти, залізо, цинк, що знижують ризики захворювань серцево-судинної системи, а також вітаміни групи В (В1, В2, В3, В6, В12), які допомагають розвитку фізичного та розумового здоров'я людини, тому свинину рекомендується вживати в їжу регулярно. Тим не менш, зловживати м'ясними стравами також не варто: рекомендована норма свинини, користь якої не заперечується фахівцями, становить 200 грам на добу. У свинині також містяться арахідонова кислота і селен – речовини, що оптимізують процес оновлення клітин, нормалізують роботу судин і серця, а також м'язів і кісток людини[1].
Значимість свинарства обгрунтовується й у економічній літературі, де воно визначається як галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення цінними продуктами харчування. Свинарство характеризується динамічним розвитком, оволодінням інтенсивними енергоощадними технологіями, збільшенням виробничих потужностей і поступовим підвищенням продуктивності тварин. На тенденції розвитку галузі впливають цінні господарсько-корисні ознаки свиней – висока відтворювальна здатність, скороспілість, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою[2].
Між тим, нагальною є потреба невідкладного здійснення інноваційних перетворень, що дозволили б поліпшити економічні показники підприємств галузі свинарства, забезпечити ринок свинини продукцією вітчизняного виробництва та задовольнити соціальний запит щодо доступної ціни та високої якості продукції[3].
Оскільки будь-які перетворення обумовлюються сучасним станом перетворюваної системи, слід проаналізувати чинне правове забезпечення галузі свинарства. Перш за все, доцільно визначити продукцію, яка вирощується у галузі свинарства. Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 свині живі віднесені до групи "тварини живі та продукція тваринництва", що в свою чергу відноситься до продукції сільського господарства[4]. Згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності свині живі визначаються в групі 01 "Живі тварини", свинина та їстівні субпродукти – у групі 02 "М'ясо та їстівні субпродукти", жир свинячий – в групі 15 "Жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або рослинного походження"[5].
Як і в скотарстві, відсутній спеціальний закон, яким би регламентувалася діяльність з вирощування свиней. Однак є низка підзаконних нормативно-правових актів, присвячених правовому регулюванню виключно цієї сфери, зокрема: наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 "Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство"[6], наказ Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 р. № 497 "Про запровадження ідентифікації та реєстрації свиней"[7], наказ Міністерства аграрної політики від 17 грудня 2002 р. № 396 "Про затвердження Інструкції з бонітування свиней, Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві та зразків форм племінного обліку у свинарстві"[8].
Окремі питання вирощування свиней регулюються нормативно- правовими актами загальної дії. Так, племінна справа у свинарстві – Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві"[9], профілактика та лікування хвороб у свиней – Законом України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину"[10], забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зазначеній сфері – Законом України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"[11], охорона праці під час виробництва продукції свинарства – Законом України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці"[12], збереження безпечного для існування навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, у тому числі відходами виробництва галузі свинарства – Законом України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"[13], безпечне для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосування у виробництві пестицидів і агрохімікатів – Законом України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати"[14], вимоги до розміщення свиноферм – наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р. № 173 "Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів"[15] та ін.
Особливе місце серед перелічених нормативно-правових актів займає наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 6 грудня 2004 р. № 269 "Про затвердження Правил охорони праці у тваринництві. Свинарство"[6], оскільки в ньому детально регламентується не тільки охорона праці у сфері свинарства, а й інші важливі питання. Окремі розділи наказу встановлюють вимоги до організації та виконання технологічних процесів з обслуговування свиней та виробництва продукції свинарства; вимоги до персоналу, що бере участь у виробничому процесі; встановлення режиму праці та відпочинку; санітарно-побутове забезпечення працівників; вимоги до застосування засобів захисту працівників; до території та виробничих майданчиків; до виробничих і допоміжних будівель та споруд; до водопостачання і каналізації; до освітлення, опалення та вентиляції; вимоги до виробничого обладнання та засобів механізації; до розміщення виробничого обладнання і організації робочих місць; до роботи в колодязях, закритих ємкостях і камерах; електробезпеки; пожежної безпеки; до виробничих процесів (зокрема щодо обігріву тварин, догляду за кнурами, штучного осіменіння тварин, транспортування свиней, їх забою, проведення ветеринарно-санітарних заходів, догляду за тваринами, хворими на заразні хвороби, вимоги при проведенні діагностичних досліджень, подрібнення кормів, автоклавної обробки, екструдування, хімічної обробки, запарювання та варіння кормів, приготування комбінованих кормів і кормосумішей), а також передбачають відповідальність за порушення Правил охорони праці у тваринництві.
Деякі з вимог доцільно розглянути детальніше. Зокрема, вимога щодо мінімізації впливу біологічних факторів повинна забезпечуватися мінімальним часом контакту працівників із тваринами, кормовими сумішами, продукцією тваринництва, відходами виробництва, проведенням дезінфекційних робіт та прибиранням приміщень, застосуванням бактерицидних ламп, застосуванням засобів захисту, дотриманням правил особистої гігієни[6].
Задля зменшення забруднення навколишнього середовища рекомендується передбачати: 1) організацію правильного оброблення, зберігання та використання гною; 2) впровадження способів очищення повітря підприємств за допомогою встановлення спеціальних фільтрів і припливно-витяжної вентиляції; 3) виконання відповідних профілактичних заходів у санітарно-захисних зонах підприємств; 4) планомірну боротьбу з хворобами тварин, переносниками інфекційних захворювань, паразитуючими комахами; 5) оборотні цикли використання стоків стічних вод.
При розміщенні свинарських підприємств необхідно враховувати вимоги з охорони навколишнього середовища від забруднень виробничими викидами та стоками. Свинарські підприємства повинні розміщуватись із підвітряного боку відносно житлової зони, але з навітряного – відносно складів мінеральних добрив та пестицидів.
Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі чи в неопалюваних приміщеннях із температурою повітря на робочих місцях нижче +10 градусів за Цельсієм, слід передбачати приміщення для обігрівання або надати засоби для обігріву. Усіх працівників слід забезпечувати доброякісною питною водою.
Планування та устрій територій і виробничих майданчиків свинарського підприємства має відповідати вимогам державних будівельних норм "Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень" (із змінами) (ДБН 360-92), ДБН Б.2.4-3-95, ВНТП-СГіП 46-2.95, НАПБ А.01.001-2004. Територія підприємства повинна мати огорожу та бути відокремлена від найближчого житлового району санітарно-захисною зоною, мати чіткий поділ на зони щодо санітарної характеристики об'єктів із урахуванням напряму домінуючих вітрів, обладнана в'їздами з дезбар'єрами. Виробничі будівлі та споруди свинарських підприємств основного і допоміжного призначення мають відповідати вимогам державних будівельних норм. Виробничі, допоміжні та складські будівлі і споруди слід обладнувати блискавкозахистом.
Підприємства повинні забезпечуватися достатньою кількістю води, необхідною для задоволення питних потреб відповідно до санітарних норм, господарсько-виробничих потреб та потреб пожежогасіння згідно з будівельними нормами і правилами. Якість питної води має відповідати вимогам державних санітарних правил і норм. Не допускається поєднання мереж господарсько-питних водопроводів із мережею водопроводів, що подають воду для технологічних потреб.
Виробничі приміщення повинні мати природну та штучну освітленість. Робочі місця, на яких внаслідок відмови приладів штучного освітлення можуть виникати небезпечні ситуації, обладнуються системами аварійного освітлення, які автоматично включаються при виключенні струму в загальній електромережі. Приміщення підприємств мають бути оснащені системами опалення (охолодження) та вентиляції, забезпечені гарячою водою. Джерела зі значним виділенням конвекційної теплоти (обпалювальні печі, варильні котли, автоклави тощо) в місцях можливого контакту працівників повинні бути ізольовані. На видних місцях у всіх виробничих приміщеннях встановлюються прилади контролю температури і відносної вологості повітря. Визначено вимоги до системи місцевої й загальнообмінної вентиляції. Операторські, кімнати відпочинку, майстерні, лабораторії повинні мати автономну вентиляцію.
Для забезпечення безпеки виробничих процесів на свинарських підприємствах необхідним є: 1) дотримання безпечного режиму утримання тварин; 2) усунення безпосереднього контакту працівників із тваринами, виключення фізичних та нервово-психічних перевантажень шляхом заміни ручної праці механізованою або автоматизованою; 3) виключення шкідливого впливу на працівників продуктів життєдіяльності тварин, матеріалів, що мають небезпечні або шкідливі властивості, шляхом застосування дистанційного управління виробничими процесами, використання засобів колективного та індивідуального захисту; 4) заміна виробничих процесів й операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних і шкідливих виробничих чинників, процесами і операціями, при яких указані чинники відсутні або вміст шкідливих речовин не перевищує гранично допустимих концентрацій, рівнів; 5) запобігання прояву небезпечних та шкідливих виробничих чинників у випадку аварії; 6) дотримання порядку експлуатації машин і обладнання у відповідності з експлуатаційною документацією; 7) використання сигнальних приладів, кольорів і знаків безпеки; 8) своєчасне видалення, знешкодження і поховання виробничих відходів, що є джерелом шкідливих виробничих чинників; 9) застосування раціональних режимів праці і відпочинку з метою запобігання монотонності праці, гіподинамії, фізичним і нервовопсихічним перевантаженням; 10) захист від можливих негативних впливів небезпек природного характеру і погодних умов[6].
З огляду на важливість профілактики та лікування інфекційних хвороб у свиней, особливо тих, які спричинили кризу галузі свинарства в окремих європейських державах (наприклад, африканська чума свиней в Португалії, Іспанії)[19], слід звернути увагу на правові вимоги до догляду за тваринами, хворими на інфекційні хвороби. До роботи з догляду за такими тваринами, допускаються працівники, яким зроблені профілактичні щеплення, які проінструктовані про застережні заходи та правила поводження із зараженим матеріалом, а також про особливості догляду за хворими тваринами. Працівники віком до 18 років, а також вагітні жінки та жінки, які годують груддю, до цієї роботи не допускаються.
При виявленні захворювання свиней інфекційними хворобами (туберкульоз, бруцельоз, ящур, сказ, сибірка) власник сільськогосподарського підприємства повинен повідомити про це районну (обласну) ветеринарну службу та вжити заходів щодо ізоляції тварин. У випадку виникнення зооантропонозних захворювань необхідно також повідомити медичну службу району (області). Вхід на територію ізолятора, де утримуються хворі тварини, стороннім особам не дозволяється. Біля входу в кожне приміщення ізолятора, а також усередині приміщень між секціями встановлюються дезбар'єри у вигляді ящиків з тирсою, просоченою дезінфекційним розчином. Персонал, який доглядає хворих на інфекційні хвороби свиней, крім спеціального одягу та спеціального взуття повинен забезпечуватися санітарним одягом і взуттям. Одягати будь-який одяг поверх санітарного не дозволяється. Санітарний одяг і взуття видаються тільки на період роботи. Після закінчення роботи одяг знімають, знезаражують і зберігають у спеціальних шафах. Не дозволяється вживати їжу, пити воду та курити під час роботи на фермах, неблагополучних на заразні хвороби. Для забезпечення працівників питною водою за межами виробничих приміщень встановлюються бачки з перевареною водою.
У разі вимушеного забою тварин, питання їх реалізації вирішується лише за погодженням із органами санітарно-епідеміологічного нагляду. М'ясо та внутрішні органи тварин вимушеного забою, обумовленого інтоксикацією пестицидами, не дозволяється використовувати в їжу. Питання про їх утилізацію вирішується ветнаглядом при обов'язковому узгодженні з органами санітарно- епідеміологічного нагляду[6].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання свинарства“ на сторінці 1. Приємного читання.
