Правове регулювання скотарства
Скотарство є важливою галуззю тваринництва, що грунтується на вирощуванні великої рогатої худоби з метою отримання яловичини, телятини, молока тощо та різноманітної сировини для промисловості, зокрема шкіри. Разом з тим, діяльність у цій сфері лише частково врегульована на законодавчому рівні. Так, якщо виробництво молока на цей час регламентується Законом України від 24 червня 2004 р. "Про молоко та молочні продукти"[1], то проект закону про м'ясо та м'ясні продукти було прийнято лише у першому читанні ще в 2007 році[2].
Вирощування великої рогатої худоби м'ясних порід в Україні тривалий час вважалося малоприбутковою, а іноді й просто нерентабельною підгалуззю сільського господарства. Причиною цьому були відсутність ринку збуту продукції, невисока ціна на неї, нижча від собівартості, тривалий період окупності та повернення інвестованих коштів[3].
Неусвідомлення важливості державної підтримки розведення великої рогатої худоби законодавцем, в основному відповідає байдужому ставленню українського суспільства до споживання відповідної продукції. В Україні, на відміну від, наприклад, Англії, Німеччини чи Швеції, відсутня культура споживання яловичини. Навіть у такій країні, як Данія, що в більшості асоціюється з потужним виробником свинини, перевага надається яловичині та телятині. Українці ж традиційно споживають свинину[4]. Однак вживання яловичини (багатої на цинк і залізо) підвищує імунітет, що є особливо актуальним у наш час[5].
Незважаючи на зазначене, вирощування великої рогатої худоби залишається фактично не врегульованим нормативно-правовими актами. Зокерма, у Державному класифікаторі продукції та послуг ДК 016-2010 коротко перелічується така продукція тваринництва, як велика рогата худоба молочних порід жива, сире молоко великої рогатої худоби, буйволи, молодняк та ін.[6], а відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності у групі 03 "М'ясо та їстівні субпродукти" виокремлюється велика рогата худоба (нетелі, корови тощо)[7].
У нашій державі виробництво яловичини, молока та молочної продукції врегульовано законами України від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві"[8], від 23 грудня 1997 р. "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів"[9], від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину"[10], від 24 червня 2004 р. "Про молоко та молочні продукти"[11] та ін., а також низкою підзаконних нормативно-правових актів.
Правове регулювання безпеки виробничого процесу передбачає дотримання правил техніки безпеки, відповідних стандартів, тех• нічних умов, регламентів, правил, нормативів тощо в процесі виробництва цієї продукції[12]. У скотарстві цей комплекс складається із дотримання стандартів на продукцію і пов'язані з ним стандарти на стадо, кормові засоби і ветеринарні препарати, обладнання і машини, на технології і методи визначення якості[13]. Так, відповідно до ДСТУ 3662-1997 "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги до закупівлі" (далі – ДСТУ 3662-1997) вміст свинцю в молоці повинен бути не більше, ніж 0,1 мг/кг, а якщо воно є сировиною для дитячого та дієтичного харчування – не більше 0,05 мг/кг[14]. Разом з тим, згідно з вимогами міжнародного стандарту ISO/TS 6733:2006 "Молоко і молочні продукти. Визначення вмісту свинцю" (далі -ISO/TS 6733:2006)[15] максимально допустимий вміст свинцю в молоці згідно з ISO/TS 6733:2006 складає 200 мкг/кг, тобто 0,2 мг/кг. Тобто, вимоги до безпечності молока за ДСТУ 3662-1997 вищі, а отже недоцільно здійснювати адаптацію ДСТУ 3662-1997 до ISO/ TS 6733:2006.
Аналізуючи нормативно-правове регулювання скотарства, слід звернути увагу на базовий нормативно-правовий акт, яким регламентується молочне скотарство. Закон України "Про молоко та молочні продукти" визначає правові та організаційні основи забезпечення безпечності та якості молока і молочних продуктів для життя та здоров'я населення і довкілля під час їх виробництва, транспортування, переробки, зберігання і реалізації, ввезення на митну територію та вивезення з митної території України. Цей
Закон складається із 23 статей, у яких визначено важливі терміни (молоко, молочні продукти та ін.), сферу застосування нормативно-правового акту, державну політику, вимоги до безпечності, якості, пакування, маркування молочних продуктів, порядок утилізації небезпечної та неякісної продукції, вимоги до технологічного обладнання, ветеринарно-санітарні вимоги та контроль за їх дотриманням, державну підтримку виробників молока, відповідальність за порушення цього Закону, а також основи міжнародного співробітництва[16].
Процес виробництва молока в особистих селянських господарствах детально регламентується у наказі Міністерства аграрної політики України від 21 березня 2002 р. № 17 "Про затвердження ветеринарних та санітарних вимог до особистих селянських господарств – виробників сирого товарного молока", зокрема визначаються вимоги до тваринницьких приміщень, утримання корів, доїння, первинної обробки молока та ветеринарного обслуговування[17].
З метою розвитку скотарства, в 2011 році Міністерством аграрної політики та продовольства України та Національною академією аграрних наук розроблено Національний проект "Відроджене скотарство". У цьому проекті розвиток скотарства визнано пріоритетним напрямом розвитку аграрного сектору на період до 2015 р. Згідно з Національним проектом "Відроджене скотарство" розроблені основні напрями розвитку галузі м'ясного скотарства на період до 2015 р., в яких передбачено: 1) розвивати галузь на інноваційній основі; 2) збільшити виробництво яловичини в живій масі до 1,02 млн. т., забійній масі 600 тис. т; 3) збільшити кількість крупнотоварних спеціалізованих господарств з виробництва яловичини – гарантів стабільності галузі; 4) підвищити продуктивність відгодівельного поголів'я; 5) стимулювати виробництво екологічно чистої та експортно орієнтованої яловичини; 6) упровадити системи зонального кормовиробництва та сортових агротехнологій кормових культур, створити культурні та покращити природні пасовища; 7) упровадити ресурсоощадні, біобезпечні системи виробництва яловичини (органічне виробництво); 8) підвищити репродуктивну здатність тварин до 85-90%; 9) забезпечити на 70% біотехнологічними засобами захисту тварин систему безпеки та якості продукції[18].
Вимоги до якості та безпечності яловичини містяться у таких державних стандартах, як ДСТУ 6030:2008 "М'ясо. Яловичина та телятина в тушах, півтушах і четвертинах"[19], ДСТУ 4589:2006 "Напівфабрикати м'ясні натуральні від комплексного ділення яловичини за кулінарним призначенням. Технічні умови"[20].
Правове регулювання скотарства має враховувати особливості вирощування великої рогатої худоби та тенденції розвитку галузі. На цей час у науковій літературі виділяють три моделі одночасного розвитку м'ясного скотарства в Україні: 1) екстенсивна модель на базі особистих селянських господарств; 2) індустріальна модель на базі сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств середнього розміру; 3) індустріальна модель на базі великих агробізнесових структур.
На користь першої та другої моделей розвитку (на базі особистих селянських господарств, їх кооперативних об'єднань, фермерських господарств, сільськогосподарських підприємств) свідчать міркування соціальної доцільності та екологічної безпеки, а також поширеність цих моделей у країнах ЄС. Однак вищезазначені моделі розвитку м'ясного скотарства вимагають значних ресурсів, які, відповідно до спільної аграрної політики ЄС, надходять фермерам з Брюсселя. За роки аграрних реформ в Україні не вдалося створити ефективний сектор фермерських господарств, який міг би скласти основу сільськогосподарського виробництва країни, а процеси кооперації фермерських та особистих селянських господарств перебувають на етапі зародження. Сільськогосподарські підприємства і великі фермерські господарства, які утворилися на базі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств у результаті їх реорганізації, не мають власних фінансових ресурсів для розвитку м'ясного скотарства, а джерела державної підтримки є вкрай обмеженими. Отже, найбільші можливості швидкими темпами збільшувати концентрацію м'ясного виробництва мають вертикально інтегровані структури (агрохолдинги та інші великі агробізнесові формування). У зв'язку з цим дослідниками пропонується з перелічених вище моделей визнати пріоритетною індустріальну модель розвитку м'ясного скотарства на засадах великого бізнесу[21]. Вважається, що це дозволило б вирішити питання високого рівня концентрації виробництва молока та м'яса великої рогатої худоби в приватному секторі (близько 80 %)[22].
Незалежно від обраної моделі розвитку, перед виробником продукції скотарства постають численні проблеми, зокрема пов'язані з випасанням стада. Для цього необхідні земельні ресурси відповідного цільового призначення. Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До таких земель належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) і несільськогосподарські угіддя[23]. Таким чином, для випасання худоби використовуються сільськогосподарські угіддя, які є особливо цінною, пріоритетною категорією земель.
Важливим питанням є забезпечення галузі скотарства якісними кормами для великої рогатої худоби. Використовуються в основному грубі (сіно, солома, полова, залишки технічних виробництв, наприклад, лушпиння та плівки сої), соковиті і концентровані корми, які заготовляють для себе сільськогосподарські виробники самостійно чи купують у особистих селянських господарств. Фактично, закупівля кормів здійснюється за договорами купівлі-продажу, тому відповідні відносини регулюються нормами Цивільного кодексу України (глава 54)[24] та Господарського кодексу України (глава 19, 20)[25].
Вимоги до якості кормів містяться у главі 11 Закону України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину", зокрема щодо реєстрації кормових добавок, преміксів та готових кормів, їх виробництва та обігу, а також використання харчових відходів для годівлі тварин[26]. Досить складним є питання використання ферментів в годівлі великої рогатої худоби. Зокерема, у США та Канаді були випадки зниження продуктивності дійних корів і падіння рівня протеїну в молоці, у деяких випадках – навпаки[27]. Тобто, наслідки застосування ферментів у годівлі великої рогатої худоби є малопрогнозовними.
Національне законодавство охороняє галузь скотарства від неконтрольованого використання сумнівних препаратів, запроваджуючи їх державну реєстрацію. Так, відповідно до ст. 76 Закону України "Про ветеринарну медицину" обіг та використання в Україні кормових добавок, преміксів та готових кормів дозволяється тільки після їх державної реєстрації. При цьому, забороняється реєстрація (перереєстрація) кормових добавок, преміксів та готових кормів, які: 1) завдають шкоди ветеринарно-санітарному та епізоотичному стану в Україні; 2) несприятливо впливають на здоров'я людей, тварин та довкілля; 3) представлені в такий спосіб, що може вводити в оману користувачів/споживачів; 4) завдають шкоди споживачеві шляхом погіршення характерних особливостей продуктів тваринного походження або справляють на споживача помилкове враження щодо характерних особливостей продуктів тваринного походження.
За умов, коли ферменти входять до складу ветеринарних препаратів, слід врахувати вимоги ст. 63 Закону України "Про ветеринарну медицину", відповідно до якої ветеринарні препарати до початку їх обігу та використання в Україні проходять державну реєстрацію. Максимальний термін дії реєстрації становить п'ять років. При цьому, забороняється реєструвати (перереєстровувати) ветеринарні препарати, які можуть спричинити шкоду ветеринарно-санітарному та епізоотичному стану або здоров'ю людей чи тварин[28].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження“ на сторінці 1. Приємного читання.
