Майбутнє благополуччя людства залежить від вирішення численних проблем, серед яких важливе місце займає створення нових сортів рослин, які б забезпечували задоволення продовольчих потреб населення у якісній та безпечній харчовій продукції. Така діяльність у рослинництві проводиться двома шляхами: 1) виведення генно-модифікованих організмів; 2) селекційної діяльності. Перший із вказаних є ефективним, однак досить ризикованим, оскільки стабільність модифікованих рослин не апробована часом. Витіснивши традиційні сорти рослин, вони надалі можуть виродитись.
Селекційна діяльність у цьому контексті є надійнішою, хоча й потребує значних капіталовкладень та затрат часу на схрещення різних сортів рослин у кількох поколіннях, що гарантуватиме стійкість нового сорту та стабільність його якісних характеристик.
Серед численних прикладів застосування досягнень селекції в сучасному сільському господарстві можна виокремити досить революційну та перспективну технологію висадження щепленої розсади. Кавун і диню прищеплюють на корінь гарбуза, який є холодостійким. Таким чином, досягається не лише можливість висадження розсади вже після 10 квітня – і вона нормально переносить перепади температури, а й майже стовідсотковий її захист від хвороб[1].
Правове регулювання селекції рослин охоплює два різні інститути аграрного права: 1) інститут охорони прав на сорти рослин; 2) інститут правового регулювання насінництва.
Необхідно відмітити, що охорона інтелектуальної власності на сорти рослин здійснюється не загальними нормами Цивільного кодексу України про винаходи і корисні моделі, а достатньо розвиненим аграрним інститутом охорони права інтелектуальної власності на сорти рослин.
Норми вказаного інституту зосереджені в Законі України від 21 квітня 1994 р. "Про охорону прав на сорти рослин", який регулює майнові й особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності на сорти рослин[2]. Проте в Законі не вживається поняття селекційної діяльності, при цьому, автор сорту, людина, яка безпосередньо вивела або виявила і поліпшила сорт, називається селекціонером.
Відповідно до ст. І згаданого Закону, сорт рослин – це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови виникнення правової охорони, по-перше, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; по-друге, може бути відрізнена від будь- якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; по-третє, може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Сорт – це результат селекційної діяльності, придатний для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності; він є І) новим, 2) відмінним, 3) однорідним, 4) стабільним.
Сорт визнається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання протягом встановленого законом періоду. Тобто, можна зробити висновок, що якщо така діяльність провадилась раніше (до встановленого періоду), то сорт визнається новим. Сорт відповідає умові відмінності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Однорідним сорт вважається, якщо з урахуванням особливостей його розмноження всі рослини цього сорту залишаються достатньо схожими (однорідними) за своїми основними ознаками, зазначеними в описі сорту. Стабільним є сорт за умов, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.
Окрім критеріїв придатності, законодавство закріплює й критерії заборони поширення сорту на території України. Так, згідно з п. 2 наказу Міністрества аграрної політики України від 30 серпня 2002 р. № 247 "Про затвердження критеріїв заборони поширення сортів в Україні" критерії заборони розповсюджуються на сорти, які: 1) не придатні до правової охорони; 2) не задовольняють потреби суспільства; 3) становлять загрозу життю і здоров'ю людей; 4) завдають шкоди рослинному і тваринному світу та довкіллю.
Сортами, не придатними до правової охорони, вважаються сорти, які не відповідають новизні, вирізняльності, однорідності, стабільності. Сортами, що не задовольняють потреби суспільства, є сорти, які мають такі характеристики: 1) урожайність сорту, яка відзначена протягом проведення випробувань, менша, ніж усереднена врожайність сортів, що пройшли державну реєстрацію за п'ять попередніх років, за окремими винятками; 2) якісні показники сорту поступаються якісними показниками сортів, що пройшли державну реєстрацію в останні п'ять років; 3) нестійкі до хвороб, шкідників та стресових факторів сорти. Сортами, які становлять загрозу життю і здоров'ю людей, вважаються сорти, продукція переробки яких містить шкідливі речовини; є небезпечною для харчування; використовується для виготовлення наркотичних та отруйних речовин, коли це заборонено законодавством. Сорти, що завдають шкоди рослинному і тваринному світу та довкіллю – це сорти, неконтрольоване розмноження яких сприяє поширенню ареалу диких видів та засміченню посівів культурних рослин; які здатні накопичувати джерела інфекції і в результаті створювати умови виникнення епіфітотій; вегетативні та генеративні органи яких містять особливі специфічні речовини, що стимулюють розмноження шкідників, а це створює умови виникнення епізоотій; створені методом генетичної інженерії, які за умов культивування їх можуть провокувати небажані наслідки[3].
Після визначення підстав для визнання сорту селекційним досягенням, доцільно визначити порядок набуття права на сорт. Це відбувається шляхом подання до Уповноваженого органу заявки,
експертизи заявки та державної реєстрації прав. Заявка на сорт подається до Уповноваженого органу селекціонером, а у визначених випадках його представником, роботодавцем чи їх правонаступниками.
Заявка складається українською мовою і повинна містити: 1) заяву про визнання прав на сорт з позначенням видів прав на сорт, які має намір отримати заявник; 2) ім'я (назву) та адресу місця проживання (місцезнаходження) заявника; 3) ім'я та адресу місця проживання автора (авторів); 4) зазначення ботанічного таксона; 5) запропоновану назву сорту; 6) технічну анкету сорту; 7) зазначення показників для визначення придатності сорту для поширення в Україні; 8) відомості про походження сорту, які містять методи та вихідні форми, що використовуються для його створення; 9) відомості про інші заявки щодо цього сорту; 10) відомості про здійснене комерційне використання; 11) доказ сплати збору за подання заявки тощо. До заявки додаються зразки посадкового матеріалу.
Заявка на сорт рослин підлягає реєстрації в Державному реєстрі заявок на сорти рослин, ведення якого регулюється наказом Міністрества аграрної політики України від 26 лютого 2003 р. № 42 "Про затвердження Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин". Значення такої реєстрації полягає у тому, що внесені до Реєстру заявок відомості про сорт, заявлений з метою набуття майнового права власника сорту, дають заявнику право на тимчасову правову охорону в межах наданого із заявкою опису сорту від дати подання заявки. Після публікації інформації з Реєстру заявок в офіційному бюлетені Держсортслужби будь-яка особа має право одержати витяг з Реєстру заявок[4].
Подана заявка підлягає державній науково-технічній експертизі, яка проводиться з метою встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" та підготовки обгрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Відповідно до ст. 31 Закону, у разі відповідності за результатами кваліфікаційної експертизи заявленого сорту вимогам цього Закону Уповноваженим органом приймається рішення про виникнення прав на сорт[5].
Спеціально уповноваженими органами у сфері охорони прав на сорти рослин є Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України та Державна інспекція сільського господарства України, діяльність яких було ліквідовано постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", проте на сьогодні вони продовжують повноцінно функціонувати.
Так, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України: 1) проводить державну науково-технічну експертизу сортів рослин як об'єктів інтелектуальної власності; 2) організує та здійснює державне випробування сортів рослин з метою визначення придатності для поширення їх в Україні; 3) організовує приймання заявок на сорти рослин, проведення їх експертизи, ухвалює рішення щодо них; 4) видає охоронні документи на сорти рослин;
• 5) веде Державний реєстр заявок на сорти рослин (Реєстр заявок), Державний реєстр прав власників сортів рослин (Реєстр патентів), Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні (Реєстр сортів) і забезпечує проведення державної реєстрації заявок, прав на сорти рослин, сортів і підтримувачів сортів рослин;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання селекції рослин“ на сторінці 1. Приємного читання.
