Правове регулювання виноградарства

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

З економіко-правової сторони, відповідно до Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого Наказом Головного управління Державного казначейства України 10 грудня 1999 р., № 114, багаторічні насадження розглядаються як основні засоби виробництва поряд із земельними ділянками, які обліковуються на окремих субрахунках (101

"Земельні ділянки"; 108 "Багаторічні насадження")[16]. Спільним Наказом Головного управління державного казначейства України і Державного комітету статистики України від 2 грудня 1997 р.. № 125/70 затверджено окрему Типову форму № 03-8 обліку основних засобів у бюджетних установах для тварин і багаторічних насаджень[17]. Отже, виноградні насадження розглядаються як окремі від землі, на якій вони розташовані, багаторічні рослини.

Із вступом у дію Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від І липня 2004 р., № 1952-1V[18], проблема визначення рухомості або нерухомості такого об'єкту, як багаторічні насадження, виявилась актуальною. Це пов'язано з неврегульованістю чинним законодавством цього питання й необхідністю державної реєстрації прав на нерухомі об'єкти.

Відповідно до ст. 181 ЦК України та ст. 2 вказаного Закону, до нерухомих речей (майна) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Отже, в цій нормі законодавець встановлює природний та технічний (зв'язок із землею, що обумовлює функціональне призначення й застосування речі) критерії віднесення речей до нерухомих. За ч. І ст. 181 ЦК України законодавцем, окрім технічного та природного, визначено додатковий юридичний критерій віднесення майна до нерухомості – це державна реєстрація.[19]

Відповідно до перелічених критеріїв, промислові виноградні насадження як багаторічні рослини цілком підпадають під визначення нерухомого майна. По-перше, виноградні кущі, які у своїй сукупності створюють виноградні насадження, їх кількість і якість визначена у проекті на створення виноградних насаджень, що затверджується Міністерством аграрної політики та продовольства України (ч. 3. ст. 2 Закону України "Про виноград та виноградне вино"), вказує на юридичну неможливість їх переміщення без знецінення. По-друге, ч. 1 ст. 2 вищезазначеного Закону, вказує на обов'язковість реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства, виноградних насаджень у господарствах усіх форм власності. Однак визначення таких об'єктів окремим видом нерухомості буде суперечити іншим нормам законодавства (ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 3 ст. 373 ЦК України) й викликати труднощі з приводу їх державної реєстрації.

Для вирішення вказаної проблеми щодо співвідношення земельної ділянки та виноградних насаджень, слід виходити із концепції "головної речі та її приналежності". Поділ речей на головну річ і приналежність закріплено ст. 186 ЦК України. При тлумаченні положень цієї статті, вчені-цивілісти вказують, що головна річ і приналежність у фізичному сенсі – це самостійні речі, тому їх не можна розглядати як складну річ, а приналежність не може вважатися складовою частиною головної речі[20]. Головна річ та приналежність пов'язані спільним призначенням, де приналежність покликана обслуговувати головну річ. Юридична доля приналежності обумовлена долею головної речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма є диспозитивною, на відміну від обов'язковості переходу з правом на річ її складової частини (ст. 187 ЦК України), та передбачає можливість укладання окремих договорів щодо головної речі та її приналежності. Такий підхід дозволяє чітко розмежувати в контексті досліджуваної проблематики як кваліфікувати виноградник. При визначенні правового режиму виноградних насаджень необхідно виходити з того, що земельна ділянка разом з її складовими частинами (кущами винограду) створює головну річ, а предмети інвентарю та шпалери, які обслуговують ці насадження й пов'язані з ним спільним призначенням, є приналежністю[21].

Окрім земельних, специфічними є трудові відносини в галузі виноградарства. Правомочності товаровиробників винограду в трудових відносинах, залежать від наступних чинників, які відображають специфіку їх правосуб'єктності: 1) особливий процес вирощування винограду як багатолітньої культури, яка за період свого існування проходить цілу низку вікових стадій від молодого до зрілого віку, вельми повільно досягаючи часу повного плодоношення; 2) відсутність рівномірного використання трудових ресурсів у силу сезонності проведення робіт з піком їх витрат у період збирання врожаю; 3) технології оброблення виноградних насаджень є трудомісткими, з великими витратами ручних робіт при відносно невисокому рівні їх механізації; 4) основу технології вирощування насаджень і виробництва винограду поряд з агробіологічними вимогами до рослин закладаються вимоги до режиму їх вирощування відповідно до наявного ресурсного забезпечення трудових процесів з урахуванням напрямків використання вирощеного врожаю; 5) технологічні прийоми догляду за насадженнями винограду орієнтовані на систему колективного їх виконання, зокрема, у формі спеціалізованих виробничих бригад з відрядно-преміальною й відрядно-прогресивною системами оплати праці.

У виноградарстві для визначення потреб господарства в трудових ресурсах використовується технологічні карти, де відображена технологія процесів закладання й вирощування виноградних насаджень. Карта є особливим технологічним регламентом, що об'єднує типи побудови виробничої технології і складається з 3-х частин – агротехнологічної, технічної й економічної. Розробці таких карт передує аналіз існуючих трудових відносин на конкретному підприємстві, на підставі якого визначають заходи щодо раціонального використання трудових і матеріально-грошових витрат, Підвищення продуктивності праці, впорядкування норм вироблення тощо. На сьогодні, як показує практика, у зв'язку з недостатньою кількістю наявних коштів й робочої сили, товаровиробники винограду при складанні технологічних карт виходять не з дійсних потреб у трудових ресурсах, необхідних для оброблення виноградних насаджень, виробництва необхідної кількості врожаю й напрямків його використання, а з фактичної наявності працівників й технічних засобів у господарстві. Іншими словами, процес закладення й вирощування виноградних насаджень у сучасних умовах вимушено будується на соціальному чиннику – наявності працівників у господарстві, а не на потребах товаровиробників винограду.

Таким чином, можна стверджувати, що товаровиробники винограду, в процесі виробництва продукції, реалізують спеціальну правосуб'єктність, що, головним чином, підтверджується використанням земель сільськогосподарського призначення відповідно до їх цільового призначення, особливим порядком проектування й утримання виноградників і специфікою використання трудових ресурсів.

Становлення ринкових умов господарювання вплинуло на перебудову виробництва винограду та іншої виноградної продукції у країні й супроводжувалось докорінними перетвореннями в економіко-правових відносинах між усіма суб'єктами аграрного виробництва. Визнання різноманітності форм власності й організаційно-правових форм юридичних осіб, які на них базуються, створення організаційно-правових структур ринкового спрямування на підставі приватної власності на землю, набуття у відносинах засад співпраці й корпоративності, поява нових сфер виробничої діяльності й розвиток підприємництва – все це зумовило розширення форм взаємовідносин між суб'єктами господарювання, центральне місце серед яких посіли договірні відносини.

Особливості будь-яких аграрно-правових відносин, що ґрунтуються на відповідних природних об'єктах, які розвиваються за своїми законами й певною мірою залежать від цих об'єктів і кліматичних умов, зумовлюють специфіку аграрно-правових договорів[22]. Так, специфіка договорів на реалізацію виноградної продукції та їх класифікація значною мірою зумовлюються особливістю суспільних відносин цього виду.

Варто зауважити, що в Україні не існує спеціального нормативного акта, який відбивав би специфіку відносин у сфері реалізації виноградної продукції. За радянської доби особливості реалізації тієї чи іншої продукції детально регламентувалися в таких правових документах, як Особливі умови поставки продукції, Типові договори на реалізацію продукції та ін. Сьогодні, як показує практика, від врахування цих умов суб'єкти господарювання відмовились.

Серед характерних особливостей сільськогосподарського виробництва є віднесення земельних ресурсів до основних засобів виробництва. Що стосується виноградарства, то основними засобами нарівні із землею виступають також багаторічні виноградні насадження, що розвиваються за своїми біологічними законами. Отже, результати по одержанню продукції (винограду) це завжди залежать від кількості, якості й інтенсивності праці, затраченої виноградарями, в силу того, що процес виробництва тісно пов'язаний з природними процесами розвитку рослин і живих організмів. Оскільки виноградники є багаторічними насадженнями, можливість їх пошкодження може статися протягом усіх років їх вирощування. Засухи, морози, шкідники роблять виноградарське виробництво сферою достатньо ризикованою для вкладення капіталу.

На формування договірних правовідносин у виноградарстві впливає також відносна масштабність виробництва, зумовлена значними капіталовкладеннями по відновленню та закладці нових виноградників, трудомісткість характеру їх обробки, біологічні особливості виноградної рослини, а також підвищений ризик втрати предмета договору (винограду) до моменту його реалізації. Водночас, ці особливості свідчать про те, що без діючої системи державної підтримки й належного правового регулювання неможливо вести мову про загальне підвищення врожайності, стабілізацію положення й розвиток виноградарства.

Розглядаючи специфіку договірних відносин, слід також відзначити, що виноград, як предмет договору, є швидкопсувним продуктом, який має бути реалізований або перероблений невдовзі після зняття з виноградної лози й потребує спеціальних умов зберігання й транспортування. Внаслідок того, що на сьогодні не вистачає необхідної кількості транспортних засобів і сховищ для зберігання цього продукту, неврахування вказаних умов у договорі викликає проблеми в процесі реалізації продукції.

Враховуючи вищевказане, суспільні відносини в галузі виноградарства внаслідок своєї специфіки, складають наступну систему договорів з реалізації продукції: 1) контрактації; 2) купівлі-продажу (оптової й роздрібної купівлі-продажу); 3) біржові угоди (спотові, ф'ючерсні, форвардні й опціонні); 4) поставки; 5) міни; 6) комісії.

Центральне місце в договірних відносинах із реалізації виноградної продукції на даний час належить договорам купівлі-продажу й поставки. Договір роздрібної купівлі-продажу застосовують з метою одержання готівки, реалізуючи продукцію як у непереробленому (свіжому) вигляді, так і в переробленому, де переробка здійснюється або на власних потужностях, або на спеціальних підприємствах переробної промисловості шляхом укладення договорів.

У сфері реалізації виноградної продукції поширеним є застосування договору міни. Як показує практика, в умовах тяжкого фінансово-економічного становища, за відсутності необхідних коштів на придбання палива й мастильних матеріалів, мінерального добрива, засобів захисту рослин, запчастин тощо товаровиробники змушені розраховуватися за це виробленою сільськогосподарською продукцією, укладаючи договір міни.

За Цивільним кодексом України, учасники договірних відносин можуть укладати договори, як передбачені законом, так і не передбачені, але йому не суперечать (пп. І п. 2 ст. 11, п. 1 ст. 6 ЦК України). Це положення в ринкових умовах має важливе значення для суб'єктів договірних відносин у зв'язку з існуванням багатоманітності й складності договірних зв'язків, що виникають при виробництві продукції сільського господарства й продовольства і потребують застосування більш складних конструкцій договорів, які прямо не передбачені чинним законодавством. Такі договори називають змішаними. З точки зору інтересів сторін цей вид договору виступає правовою формою реалізації декількох інтересів договірних партнерів, практична корисність яких полягає в тому, що їх укладання звільняє сторони від укладення договорів точно за галузевою ознакою[23].

До змішаного договору у сфері виробництва й реалізації виноградної продукції відноситься договір переробки винограду на давальницьких умовах, який містить елементи як договору міни й поставки, так і договору підряду. Виходячи з того, що йому властиві елементи договорів поставки й міни, які є договорами на реалізацію виноградної продукції, то в деяких випадках цей договір можна віднести до договорів на реалізацію продукції, наприклад, якщо оплата за виконану роботу здійснюється сировиною (виноградом) або готовою продукцією.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання виноградарства“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

  • Правове регулювання овочівництва

  • Правове регулювання виноградарства
  • Правове регулювання селекції рослин

  • Правова регулювання рослинництва закритого грунту

  • Правове регулювання вирощування технічних культур

  • Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження

  • Правове регулювання виробництва рибної продукції

  • Правове регулювання бджільництва

  • Правове регулювання племінної справи у тваринництві

  • Правове регулювання свинарства

  • Правове регулювання птахівництва

  • Розділ 3. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог СОТ та ЄС

  • Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції