Правове регулювання виноградарства

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про виноград та виноградне вино" товаровиробниками виноробної продукції визнаються суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності в них ліцензії. Залежно від виробничо-технологічної спеціалізації вони класифікуються на 2 групи: а) підприємства первинного виноробства, які здійснюють переробку винограду, виробництво виноматеріалів, сусла або соку консервованого, концентрату виноградного соку і які займаються витримкою виноматеріалів та утилізацією відходів виноробства; б) підприємства вторинного виноробства, які займаються витримкою, дообробкою виноматеріалів і розливом вин або тільки розливом вин у посуд згідно з нормативними документами. Доцільно зазначити, що підприємства вторинного виноробства не належать до товаровиробників виноградної продукції як продукції сільськогосподарської, оскільки вони не займаються переробкою власновиробленої сировини.

Правовий статус господарств, статутна діяльність яких передбачає поєднання виробництва винограду з його переробкою на готову продукцію в межах одного суб'єкта, на сьогодні є не визначеним. Раніше такі господарства визначались, як підприємства змішаного типу, що займаються одночасно первинним і вторинним виноробством (п. 39 ст. 1 Закону України "Про виноград та виноградне вино"). Проте згодом, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виноград та виноградне вино" від 5 березня 2009 р.[42], цей вид підприємств було виключено, залишивши тільки визначення підприємств первинного й вторинного виноробства окремо, не передбачаючи можливості їх поєднання. Тобто склалася така ситуація, за якої суб'єкти господарювання існують, а їх правовий статус не регламентовано законодавством.

Отже, товаровиробниками виноградної продукції є юридичні та фізичні особи, які займаються: виробництвом і реалізацією винограду – за наявності в них відповідним чином зареєстрованих виноградних насаджень; виробництвом і реалізацією садивного матеріалу – за умови проходження атестації, як суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації садивного матеріалу й внесення їх до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; переробкою виноградної продукції із власновиробленої сировини та її реалізацією – за умови одержання у встановлених законом випадках ліцензії.

Законами України від 2 березня 2015 р. "Про ліцензування видів господарської діяльності"[43] та від 19 грудня 1995 р. "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"[44] закріплено, що вказані суб'єкти повинні отримати такі види ліцензій: на виробництво алкогольних напоїв у розмірі 780 грн.; на право здійснення експорту алкогольних напоїв у розмірі 780 грн.; на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у розмірі 8000 грн. на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), а на території сіл і селищ, за винятком тих, що знаходяться у межах території міст – 500 грн.; на право оптової торгівлі алкогольними напоями, вартість якої складає 500 000 грн.

Отже, розмір плати за ліцензію є однаковим для всіх суб'єктів господарювання, незалежно від обсягів продажу виноробної продукції. За таких умов невеликим підприємствам займатися оптовою торгівлею власновиробленої виноробної продукції невигідно через велику плату за ліцензію. Тому господарства, які мають власні потужності для виробництва готової продукції, вимушені продавати не вино за прибутковою ціною, а реалізовувати виноматеріали виробникам вторинного виноробства за визначеними ними умовами.

Товаровиробник винограду є суб'єктом виробничого процесу, який підпадає під економічний тиск зі сторони представників сфер виноробної промисловості, роздрібної торгівлі, а також виробників й постачальників засобів виробництва. Як наслідок, розподіл доходів між ланками виноградо-виноробного підкомплексу не відповідає співвідношенню їх внесків в одержання кінцевого продукту, оскільки найвищого рівня отримання прибутків досягають підприємства, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, адже кінцева продукція завжди оцінюється вище, ніж сировина. Так, на користь держави розподіляються 45% прибутків від реалізації виноробної продукції, заводи вторинного виноробства і торгівельні організацій отримують 51 %, виноградарі – 4%[45].

Тому, низькі прибутки одержують виробники винограду, внесок яких є найбільшим, що робить неможливим нормальне відтворення насаджень, призводить до скорочення їх площ, спрощення технології вирощування винограду, зменшення його валових зборів, а у підсумку – і обсягів виноробної продукції та відрахувань до бюджету[46]. У зв'язку з цим, у діяльності товаровиробників виноградної продукції важливу роль займає можливість інтеграції у межах одного підприємства процесів виробництва винограду, продукції його переробки та її реалізація. Така агропромислова інтеграція сприяє раціональному використанню обмежених економічних ресурсів виноградарського господарства шляхом своєчасної переробки винограду і скороченням витрат, пов'язаних з цим процесом, ефективному використанню робочої сили і забезпеченню її постійної зайнятості, раціональному використанню капіталу і матеріально-технічних ресурсів, самостійному встановленню цін на кінцеву продукцію, відповідно до вкладених у її виробництво витрат та ін. За сучасних умов таку внутрішньогосподарську інтеграцію можна вважати одним із важливих факторів виходу з економічної кризи та стабілізації стану виноградарської галузі України.

Основні засади об'єднання (кооперування) сільськогосподарських товаровиробників визначені законами України від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію"[47] та від 17 липня 1997 р. (в редакції від 19 січня 2013 р.) "Про сільськогосподарську кооперацію"[48]. Зокрема, відповідно до ст. З першого зі згаданих законів, метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Кооператив, як юридична особа, утворюється фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування[47].

Визначення сільськогосподарського кооперативу надається у спеціальному Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію", відповідно до якого, сільськогосподарський кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об'єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Виділяють виробничі та обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи[48].

Поряд з концентрацією товарного виробництва виноградної продукції у великих підприємствах ефективне господарювання також можуть забезпечувати фермерські господарства та їх об'єднання (наприклад, кооператив), що спеціалізуються на виробництві винограду. Твердження про те, що порівняно невеликі за площами насаджень виноградарські господарства є недостатньо сприйнятливими до інновацій у галузях, є безпідставними. Оскільки, як свідчить досвід багатьох країн, зокрема, Франції, Італії, Німеччини, Греції та інших, де переважають і успішно функціонують невеликі за площами насаджень (від 0,5 до 3,4 га) виноградарські господарства та забезпечують світове лідерство у виробництві винограду. Вони, як правило, функціонують на основі глибокої спеціалізації та всебічної кооперації як у сферах виробництва (використання техніки, виконання робіт тощо), так і у сферах промислової переробки, зберігання й реалізації продукції.

Спеціальна правосуб'єктність товаровиробників виноградної продукції обумовлюється наявністю у них земель сільськогосподарського призначення, на яких розташовані багаторічні насадження та особливостями правового режиму майна. Земельні ділянки надаються їм як основний засіб виробництва для використання за цільовим призначенням – для виробництва виноградної продукції. Експлуатація земельної ділянки не за цільовим призначенням, згідно зі ст. 143 Земельного кодексу України, є підставою для примусового припинення прав на неї. Отже, стверджувати в даному випадку про загальну правосуб'єктність виноградарських господарств є юридично помилковим.

Насадження виноградників для виноробства дозволяється лише у виноробних місцевостях із застосуванням районованих сортів винограду відповідно до проекту на створення виноградних насаджень. Цей проект розробляється проектною науково-дослідною установою землеустрою на підставі: 1) завдання на проектування, 2) акта вибору ділянки, 3) матеріалів грунтових, ботаніко-культуртехнічних вишукань, 4) аналізу кліматичних показників, 5) топозйомки ділянки, 6) заяви про екологічні результати діяльності, є) довідки про наявність підземних комунікацій, 7) документи, які підтверджують право на землю. Можуть бути затребувані також інші документи, якщо це необхідно для розробки проекту.

Проект на створення багаторічних насаджень (виноградників) , повинен містити такі підрозділи, як: 1) пояснювальна записка з підставами щодо розробки проекту, аналізом кліматичних умов, проектними рішеннями та їх обгрунтуваннями, організацією території, проектною потужністю, спрямуванням використання врожаю й економічною ефективністю винограднику; 2) комплекс заходів з охорони навколишнього середовища (зменшення забруднення грунту, атмосферного повітря, джерел водопостачання від застосовуваних отрутохімікатів і пестицидів); 3) технологічна частина, яка складається з передпосадкової підготовки грунту, посадки й ремонту виноградника, складу грунту і внесення добрива, формування виноградних насаджень, установки шпалери, системи захисту виноградника від шкідників і хвороб, збирання урожаю; 4) організація насаджень, що охоплює строки і спосіб будування, технологічні карти, охорону праці й техніку безпеки, агроекологічний паспорт сортів винограду, грунтові умови ділянки; 3) генеральний план створення виноградних насаджень; 6) паспорт проекту, в якому вказуються ситуаційний план проектованого виноградника, експлікація земель у межах ділянки, її використання, характеристика насаджень, витрати матеріалів, затрати праці, техніко-економічні показники проекту; 7) кошторисна частина[51].

Після грунтовної характеристики суб'єктів правовідносин, які складаються в процесі виробництва винограду та іншої виноградної продукції, доцільно перейти до об'єктів відповідних правовідносин. Враховуючи вищезазначену специфіку цих відносин, слід виходити із розуміння сутності об'єкта відповідно до плюралістичної теорії[52]. Так, об'єктом правовідносин виступають: предмети матеріального світу (земельні ділянки, майно, виноградна продукція тощо); послуги виробничого та невиробничого характеру; особисті немайнові блага (життя й здоров'я працівників та інших осіб); продукти інтелектуальної діяльності (наукові досягнення у царині виноградарства й виноробства). Якщо елементом об'єкта є тільки реальна поведінка людей (виконання робіт), він за своїм складом є простим. А якщо складниками об'єкта правовідносин є одночасно і матеріальні об'єкти (їх ще називають предметом правовідносин), і діяльність (дії) людей, його слід характеризувати як складний. Так, у процесі виробництва винограду матеріальним елементом об'єкта (предметом) виступає виноград як результат виконання робіт, що є його другим елементом. Вони у своїй сукупності становлять єдиний складний об'єкт комплексних правовідносин, що складаються в сфері виробництва виноградної продукції.

Для продовження характеристики елементів правовідносин, які виникають у розглядуваній царині, необхідно розкрити їх зміст – суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників цих правовідносин. У юридичній літературі суб'єктивне право тлумачиться як міра дозволеної поведінки, що належить суб'єктові правовідносин і забезпечується державою, а юридичній обов'язок – це міра належної поведінки суб'єкта.

Серед специфічних суб'єктивних прав та юридичних Обов'язків товаровиробників виноградної продукції, що відображують особливості досліджуваних правовідносин, можна виділити: І) забезпечення права власності на сорти винограду; 2) збереження сортової чистоти, біологічних і врожайних властивостей сорту винограду; 3) додержання технологічних і методичних вимог розсадництва; 4) дотримання сортового складу й технологічних прийомів вирощування винограду відповідно до визначених виноградарських зон; 5) дбайливий догляд за зрідженістю молодих виноградників; 6) раціональне використання землі як основного засобу виробництва, попередження деградації родючості земель та їх відтворення; 7) запобігання погіршенню стану виноградників, рослин сільськогосподарського призначення та іншої продукції рослинного походження через шкідників, хвороби й бур'яни; здійснення заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю; 8) відновлення системи внесення мінеральних та органічних добрив; 9) гарантування безпечного для здоров'я людини й навколишнього природного середовища застосування пестицидів та агрохімікатів; 10) забезпечення якісної та безпечної виноградної продукції; 11) додержання вимог державних стандартів і технічних умов у процесі виробництва виноградної продукції.

Таким чином, особливості змісту правовідносин, які виникають у сфері виробництва виноградної продукції, обумовлюються їх суб'єктним складом, об'єктами й видом цих правовідносин. Із вищезазначених особливостей елементів правовідносин, що складаються у процесі виробництва виноградної продукції, випливає їх визначення як відносин, врегульованих нормами аграрного та інших галузей права, що виникають у зв'язку з використанням земель сільськогосподарського призначення в особливих природно-кліматичних зонах між товаровиробниками виноградної продукції, а також між ними та іншими господарюючими суб'єктами, членами (учасниками) цих товаровиробників та їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцевого самоврядування з приводу відповідних об'єктів (виноградної продукції, майна, земель, праці тощо) при яких суб'єкти наділяються взаємозумовленими правами й обов'язками.

У межах Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 р.[53], У країна визначила важливість адаптації чинного законодавства до права ЄС та прийняла зобов'язання щодо приведення своїх чинних законів та майбутнього законодавства у відповідність до acquis communautaire (правової системи ЄС). На рівні ЄС до основних правових актів, що регулюють відносини в галузі виноробства й організації ринку вина належать Постанова Ради ЄС № 1493/1999 від І7 травня 1999 р. "Про організацію спільного ринку вина": Постанова Комісії ЄС № 1227/2000 від 31 травня 2000 р., яка встановлює детальні правила застосування Постанови Ради ЄС № 1493/1999 від 17 травня 1999 р. про організацію спільного ринку вина по відношенню до виробничого потенціалу; Постанова Комісії ЄС №2739/1999 від 21 грудня 1999 р., якою внесено зміни до Постанови ЄС № 3388/81, яка встановлює особливі (спеціальні) правила щодо ліцензій на імпорт та експорт у виноробному секторі; Постанова ЄС Ns 1685/95 "Про заходи з метою видачі ліцензій на експорт для продуктів виноробного сектору" та ін.

Отже, правове регулювання виноградарства в Україні складається із міжнародних нормативно-правових актів, законів (зокрема прийнято спеціальний Закон "Про виноград і виноградне вино") та підзаконних нормативно-правових актів, які в цілому забезпечують виробництво виноградної продукції в Україні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правове регулювання виноградарства“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

  • Правове регулювання овочівництва

  • Правове регулювання виноградарства
  • Правове регулювання селекції рослин

  • Правова регулювання рослинництва закритого грунту

  • Правове регулювання вирощування технічних культур

  • Розділ 2. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції тваринного походження

  • Правове регулювання виробництва рибної продукції

  • Правове регулювання бджільництва

  • Правове регулювання племінної справи у тваринництві

  • Правове регулювання свинарства

  • Правове регулювання птахівництва

  • Розділ 3. Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в контексті вимог СОТ та ЄС

  • Гармонізація законодавства ЄС та України у сфері правового регулювання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції