РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

ванням добрив з певним об'ємом ґрунту комбінованими ґрунтообробними знаряддями.

Локальне внутрішньоґрунтове внесення – внесення добрив з розміщенням їх у ґрунті осередками різних форм і розмірів (суцільними або окремими стрічками і проміжками, екраном, гніздами тощо), орієнтованими відносно рослин або поверхні ґрунту. Локальне внесення добрив дає змогу збільшити врожайність культур, ц/га: зернових – на 2–5; картоплі – на 20–50; овочевих, кормових і силосних – на 20–40; соняшнику, сої – на 2–3. Крім того, за такого способу внесення добрив зменшується забруднення навколишнього природного середовища. Ефективність цього способу значною мірою залежить від таких умов: рівня родючості ґрунтів, їх гранулометричного складу, вологозабезпеченості, біологічних особливостей культур, форм, видів і норм добрив, параметрів розміщення їх у ґрунті тощо. Ефективність локалізації різко зростає при: застосуванні знижених доз добрив; завчасному внесенні добрив (особливо восени); нестійкому режимі зволоження; наявності в ґрунті соломистих решток; підвищеній забур'яненості полів. Проте систематичне щорічне стрічкове внесення середніх і високих норм добрив знижує результативність цього способу.

Основною особливістю локального внесення добрив є утворення в орному шарі ґрунту зони з високим вмістом рухомих форм елементів живлення. Висока концентрація солей у невеликому об'ємі ґрунту впливає на ступінь закріплення елементів живлення ґрунтом і їх втрати. Ступінь закріплення фосфору за локального внесення порівняно з розкидним способом нижча, що подовжує термін знаходження фосфору в доступній для рослин формі. Наявність у ґрунті осередків високої концентрації N–NH4+ пригнічує процес нітрифікації, тобто знижує втрати азоту з ґрунту у вигляді нітратів.

Калій добрив за локального їх внесення менше піддається необмінній фіксації. Грунт навколо стрічки добрив дуже насичується, різко змінюється концентрація ґрунтового розчину, підвищується осмотичний тиск. За таких умов припиняється життєдіяльність мікроорганізмів, менше зв'язується елементів живлення, уповільнюється процес нітрифікації.

Азот, фосфор і калій по-різному переміщуються зі стрічки добрив. Найактивніше рухається нітратний азот, значно менше – амонійний азот і калій, дуже слабко – фосфор.

Внесення добрив у зону живлення рослин посилює розвиток кореневої системи, утворюється більша кількість вузлових коренів. Тому рослини краще забезпечуються елементами живлення, й отже, зростає їх урожайність.

Локальне внесення добрив порівняно з розкидним значно підвищує ступінь їх використання: азоту – на 10-15 %, фосфору – на 5-10, кальцію – на 10-12 %, що створює передумови для зниження норми їх внесення на 25–30 %.

Узагальнивши дані літератури, С. М. Крамарьов (2010) виділив основні чинники, згідно з якими локальний спосіб внесення добрив має такі переваги:

• дія добрив на ґрунт обмежена його шаром, що безпосередньо контактує зі стрічкою добрив;

• знижується вимивання кальцію і розчинних у воді органічних речовин, що пов'язано з обмеженим об'ємом ґрунту, який контактує з добривами, й ослабленням дії на ГВК одновалентних катіонів NH4+ і К+;

• у стрічці добрив підвищується кислотність ґрунтового розчину;

• навколо стрічки добрив збільшується вміст гумінових кислот з одночасним зменшенням умісту фульвокислот, які більше піддаються мінералізації та є основним джерелом доступного азоту;

• підвищення концентрації поживних речовин у стрічці добрив і зниження pH ґрунтового розчину пригнічує активність мікроорганізмів, у тому числі нітрифікаторів і бактерій, які використовують органічний і мінеральний азот, що знижує непродуктивні його втрати внаслідок перебігу денітрифікаційних процесів;

• підвищення кислотності ґрунтового розчину інгібує процеси нітрифікації і денітрифікації, а перемішування з малим об'ємом ґрунту знижує газоподібні втрати азоту добрив;

• інгібування нітрифікації та інших мікробіологічних процесів сприяє пролонгованій дії азотних добрив і поліпшенню живлення рослин цим елементом;

• зменшення площі контакту фосфорних добрив з ґрунтом підвищує рухомість фосфатів і доступність їх для рослин;

• у чорноземах основне значення у фіксації калію має органо-мінеральний комплекс, тому зменшення перемішування калійних добрив з ґрунтом, знижує перехід калію в необхідну форму і, відповідно, поліпшується калійне живлення рослин;

• поряд з поліпшенням забезпеченості рослин калієм, він активує поглинання інших елементів живлення;

• добрива, внесені в 1,5–2 рази глибше від глибини висівання насіння, знаходяться в зоні гарантованого зволоження, швидше перехоплюються кореневими системами і триваліший час засвоюються рослинами.

Обираючи строки, прийоми і способи внесення добрив, потрібно прагнути вирішити такі завдання: створити умови максимальної доступності для рослин поживних речовин, забезпечити рослини оптимальним живленням упродовж вегетації, зокрема в критичні періоди, тобто у періоди найбільшої потреби в добривах; скоротити втрати елементів живлення від вимивання, зменшити хімічне необмінне їх поглинання і перехід у недоступні для рослин форми. Крім того, потрібно враховувати також біологічні особливості культур, насамперед формування їх кореневих систем, розподіл вологи по профілю ґрунту – за надлишку вологи добрива можуть вимиватися, а за нестачі зволоження і пересихання погано використовуються рослинами.