РОЗДІЛ 7. ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА

Основне внесення фосфорних і калійних добрив проводять переважно восени під зяблеву оранку, щоб вони потрапили у постійно зволожений шар ґрунту, де розміщується основна маса коренів.

Під час сівби вносять легкозасвоювані форми елементів живлення, які необхідні рослинам на самому початку росту. Це переважно фосфорні добрива, потрібні рослинам у першу чергу на ювенільних стадіях розвитку. При сівбі добрива завжди вносять локально, що значно збільшує їх використання. Так, коефіцієнт засвоєння фосфору з суперфосфату гранульованого зерновими зростає до 40–60 %, а врожайність підвищується на 1,5–3 ц/га за окупності 1 кг фосфору 12–15 кг зерна.

Норми рядкового удобрення невисокі, оскільки розраховані на дію впродовж короткого терміну. Під зернові й зернобобові вносять 10–20 кг/га Р205, під картоплю і розсаду овочевих культур норми можуть бути збільшені до 20–30 кг/га. Для культур, які негативно реагують на високі концентрації ґрунтового розчину (кукурудза, льон, морква, цибуля, огірок та ін.), норми рядкового удобрення мають не перевищувати 10 кг/га.

Незважаючи на те що рядкове удобрення розраховане на початок росту рослин, воно важливе для всього їх життя. За сприятливих умов живлення у молодих рослин формується потужніша коренева система, рослини швидше розвиваються. легше переносять тимчасові посухи, менше пошкоджуються шкідниками і хворобами, ліпше конкурують з бур'янами.

Під час сівби в рядки насамперед вносять фосфорні добрива, значно рідше – азотні, а калійні часто не дають ефекту (за винятком посівів калієфільних рослин) і навіть можуть знижувати врожай, зокрема дрібнонасінних культур. Рядкове внесення азоту під час сівби зернових після добре удобреного попередника зазвичай не дає приросту врожаю. Позитивна дія рядкового удобрення значно слабкіша або не виявляється зовсім, якщо до сівби вносили високі норми добрив.

Після сівби добрива вносять, щоб підтримати рослини в період інтенсивного росту, коли вони засвоюють багато елементів живлення. Особливо ефективне ранньовесняне підживлення озимих культур. Воно є обов'язковим і високоокупним заходом у технології їх вирощування (12–15 кг зерна на 1 кг азоту). Крім того, підживлення широко застосовують на багаторічних сіяних сінокосах і пасовищах, природних кормових угіддях, на посівах багаторічних трав, які вирощують у сівозміні.

Підживлення необхідне, якщо до сівби добрив не вносили зовсім або вносили недостатньо. За високих норм під просапні, зокрема в умовах достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу, частину їх доцільно вносити для підживлення. За середніх норм воно неефективне. У разі неглибокого заробляння в міжряддя ефективність підживлень значною мірою залежить від вологості ґрунту впродовж вегетації.

Для підживлення озимих і ярих зернових культур застосовують розчини азотних добрив (КАС, карбаміду) з метою підвищення якості зерна (насамперед білковості). Механізм поглинання листками мінеральних речовин такий самий, як і коренями. Першим етапом поглинання іонів із розчину є обмінна адсорбція – процес, який відбувається на поглинальній поверхні майже миттєво. Поглинання солей із розчину коренями і листками значною мірою залежить від показника pH середовища, концентрації розчину, тривалості контактування з поглинальною поверхнею.

У рослин існує тісний взаємозв'язок між усіма життєво важливими процесами, зокрема між кореневим і позакореневим живленням. Тому позакореневі підживлення підвищують ефективність добрив, які знаходяться в ґрунті. При цьому значну роль відіграє фотосинтез. З одного боку, позакореневі підживлення, що підвищують інтенсивність фотосинтезу, посилюють поглинання коренями органічних речовин і енергетичного матеріалу. Внаслідок цього інтенсифікується дихання, швидше ростуть корені, збільшується їх поверхня, й отже, поглинання мінеральних речовин. З іншого боку, введення в листки хімічних елементів може зумовити зв'язування та утримання продуктів фотосинтезу в місцях їх утворення, що може негативно впливати на діяльність коренів і врожайність. Останнє зазвичай спостерігається після проведення позакореневих підживлень у першій половині вегетації, коли в рослинах переважають синтетичні процеси. Позитивний ефект дають підживлення після цвітіння, коли в рослинах переважає процес гідролізу.

Норми добрив для післяпосівного внесення визначають за результатами ґрунтової і рослинної діагностики.

Внесення мінеральних добрив упродовж вегетаційного періоду називають роздрібним. Одночасне внесення кількох норм мінеральних добрив на два і більше років називають періодичним. Проте воно не отримало значного поширення. Періодичне внесення добрив можна проводити у більш посушливих районах на ґрунтах важкого гранулометричного складу. При цьому потрібно враховувати чергування культур на полі. Для плодових та інших багаторічних рослин періодичне внесення мінеральних добрив є швидше правилом, ніж винятком. Його також застосовують за підпокривного вирощування багаторічних трав, під час створення культурних пасовищ, а також у господарствах, які купують багато добрив. За нестачі добрив недоцільно застосовувати їх про запас на частині площі (крім наведених випадків) та не удобрювати інші поля. Періодично (про запас) можна вносити фосфорні й калійні добрива та деякі мікроелементи.

Оцінки цього способу внесення добрив різні. В одних випадках він має переваги перед щорічним, в інших – його ефективність така сама або поступається останнім. На ґрунтах, де інтенсивно відбуваються закріплення фосфору добрив і необмінна фіксація калію, запасне внесення добрив поступається щорічному.

Не можна вносити калійні добрива про запас на піщаних і супіщаних ґрунтах, з яких калій вимивається. Внесення високих норм калію, крім того, підвищує його вміст в урожаї (понад 3 % К2O в сухій речовині), що шкідливо для тварин, а в разі використання хлоровмісних добрив може погіршуватися і якість рослинницької продукції.

Азотні добрива періодично не вносять унаслідок їх вимивання і втрат у газоподібному стані.

За характером розміщення мінеральних добрив під час їх внесення розрізняють поверхневе і внутрішньо ґрунтове внесення (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Класифікація способів внесення мінеральних добрив

Поверхневе внесення – розсіювання добрив на поверхні ґрунту з наступним загортанням їх ґрунтообробними знаряддями або без загортання, коли добрива вносять на сінокосах, пасовищах чи посівах сільськогосподарських культур. Поверхневе внесення добрив здійснюють розкидним (суцільним) або локальним способом.

Розкидне (суцільне) внесення – суцільний розподіл добрив по поверхні ґрунту. Його проводять розкидачами добрив, сівалками та машинами для внесення рідких добрив. Добрива при цьому можуть залишатися на поверхні ґрунту або загортатися в нього ґрунтообробними знаряддями.

Поверхнево-локальне внесення – розміщення мінеральних добрив на поверхні ґрунту концентрованими осередками, переважно у вигляді стрічок різних завширшки. Добрив загортають у ґрунт з максимальним збереженням стрічок під час наступного його обробітку.

Внутрішньоґрунтове внесення – внесення добрив з одночасним загортанням їх у ґрунт. Здійснюють переважно локальним способом або суцільним перемішу-