РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ НЕЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК

— А проте ви прийняли його пропозицію?

— Я її прийняла. І не стану від вас приховувати, що він підкріпив її юридично оформленою обіцянкою значної фінансової винагороди.

— А гроші означають для вас так багато?

Міс Марпл трохи помовчала, а тоді сказала повільно:

— Ви можете мені не повірити, але я відповім, що не так багато.

— Я не здивований. Але вас охопила велика цікавість. Саме це ви хотіли мені сказати.

— Так. Мене опанувала цікавість. Я не дуже добре знала містера Рейфаєла, наше знайомство було випадковим і тривало лише короткий період часу — протягом кількох тижнів, власне — у Вест-Індії. Я бачу, вам про це відомо, більш або менш.

— Я знаю, що ви з містером Рейфаєлом зустрілися саме там, і саме там — я сказав би — ви з ним співпрацювали.

Міс Марпл подивилася на нього з певним сумнівом у погляді.

— Він вам так сказав? — промовила вона, хитаючи головою.

— Атож, він мені так сказав. Він сказав, що у вас чудовий нюх на кримінальні злочини.

Міс Марпл підняла брови, подивившись на нього.

— І ви, мабуть, йому не повірили, — сказала вона. — Його слова здивували вас.

— Я не часто дозволяю собі дивуватися з того, що відбувається, — сказав професор Вонстед. — Містер Рейфаєл був чоловік із гострим і проникливим розумом, він добре розумів людей. Він вважав, що й ви добре розумієте людей.

— Я б не сказала про себе, що я добре розуміюся на людях, — заперечила міс Марпл. — Просто деякі люди здаються мені схожими на інших людей, що їх я знала, а тому я також припускаю, що й діятимуть вони у схожий спосіб. Якщо ви думаєте, ніби я знаю, чому я тут і що мені треба робити, то ви помиляєтеся.

— Унаслідок радше нещасливого випадку, аніж попередньої домовленості, — мовив професор Вонстед, — ми з вами перебуваємо тепер у місці, надзвичайно зручному для обговорення певних питань. Схоже, за нами ніхто не стежить, нас не так легко підслухати, поблизу немає ані вікон, ані дверей і немає також балкону чи вікна над нами. Отже, ми можемо поговорити.

— Я рада такій нагоді, — сказала міс Марпл. — Я хотіла б знову наголосити на тому факті, що не маю аніякісінького уявлення ані про те, що я тут роблю, ані про те, що повинна робити. Я не знаю, чому містер Рейфаєл захотів, щоб усе було так.

— Я здогадуюся, чому він так захотів. Він хотів, щоб ви ознайомилися з певними фактами та подіями, не перебуваючи під впливом чиїхось розповідей про це.

— Тож і ви нічого мені не скажете? — досить роздратовано кинула міс Марпл. — Але ж мають бути якісь межі?

— Так, — сказав професор Вонстед. Він несподівано усміхнувся. — Я з вами згоден. Ми повинні з вами дещо прояснити. Я розповім вам про деякі факти, і, можливо, вони допоможуть вам щось зрозуміти краще. У свою чергу, ви розповісте мені про ті факти, які відомі вам.