РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ НЕЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК

— Ой лишенько, — зітхнула міс Ламлі. — Якщо існують такі сумніви, то, можливо, нам ліпше повернутися додому, Мілдред.

Гадаю, мені треба буде подивитися на розклад поїздів. — Вона обернулася до місіс Батлер. — Розумієте, я попросила сусідів доглянути моїх котів, поки мене не буде, і якщо я затримаюся на день або два, це може спричинити великі труднощі для всіх.

— Знаєте, нам ліпше не накручувати себе занадто, — сказала місіс Райзлі-Портер своїм глибоким авторитетним голосом. — Джоано, будь ласка, викинь цю булочку до сміттєвого кошика. Бо їсти її неможливо. Дуже несмачний джем. А залишати її на своїй тарілці я не хочу, бо мені може стати погано, якщо я дивитимуся на неї.

Джоана виконала її прохання.

— Як ви гадаєте, якщо ми з Емліном підемо прогулятися трохи, то в цьому нічого не буде поганого? Ми просто подивимося місто. Яка користь від того, щоб сидіти тут й обмінюватися похмурими репліками? Адже ми нічого не спроможні змінити.

— Думаю, ви вчините розумно, якщо підете, — сказала міс Кук.

— Атож, ідіть, — підтримала її міс Бароу, перш ніж місіс Райзлі-Портер устигла розтулити рота.

Міс Кук і міс Бароу подивилися одна на одну й обидві зітхнули, похитавши головами.

— Трава була дуже слизька, — сказала міс Бароу. — Я сама посковзнулася раз чи двічі на тому дерні.

— І каміння там забагато, — сказала міс Кук. — На повороті стежки на мене посипався справжній град. Й один камінь досить боляче вдарив мені в плече.

Після того, як було випито чай і каву, з’їдено печиво та тістечка, усі замовкли, почуваючись трохи ніяково. Коли трапляється якесь лихо, то люди часто бувають розгублені й не знають, як їм до цього поставитися. Кожен висловив свою думку, кожен сказав, якою це стало несподіванкою для нього і як йому прикро. А тепер вони чекали новин, і всіх опанувало невиразне бажання знайти для себе якусь розвагу, якийсь інтерес, що допомогло б їм перебути ранок. Обід мали подати лише о першій годині, і вони розуміли, що просто сидіти й повторювати ті самі репліки буде надзвичайно нудною справою.

Міс Кук і міс Бароу, ніби змовившись, звелися на ноги й сказали, що їм конче треба придбати в крамницях кілька вкрай необхідних речей, а потім ще зайти на пошту й купити марки.

— Я повинна відіслати кілька поштових листівок. І хочу запитати, скільки мені коштуватиме лист до Китаю, — сказала міс Бароу.

— А я хочу подивитися, яку вовну тут продають для плетіння, — сказала міс Кук. — І ближче роздивитися той досить цікавий будинок на протилежному боці Ринкового майдану.

— Гадаю, прогулятися нам буде дуже корисно, — сказала міс Бароу.

Полковник і місіс Вокер теж підвелися й запропонували містерові та місіс Батлер скласти їм компанію й вийти подивитися, чи тут є на що дивитися. Місіс Батлер висловила надію знайти десь поблизу антикварну крамницю.

— Я, власне, маю на увазі не антикварну крамницю в точному розумінні, а ту, де продають усяку всячину. Іноді там можна знайти по-справжньому цікаві речі.

Усі посунули до виходу. Емлін Прайс уже раніше непомітно наблизився до дверей і подався наздоганяти Джоану, не визнавши за потрібне пояснювати свою втечу. Місіс Райзлі-Портер після запізнілої спроби покликати назад свою небогу, сказала, що, на її думку, посидіти в холі буде значно цікавіше. Міс Ламлі погодилася — а містер Каспар приєднався до них із виглядом галантного кавалера давніх часів.

На місці залишилися тільки професор Вонстед та міс Марпл.

— Я думаю, — сказав професор Вонстед, звертаючись до міс Марпл, — що буде приємно посидіти надворі, біля готелю. Тут є невеличка тераса, яка виходить на вулицю. Вам ця думка подобається?