РОЗДІЛ ТРЕТІЙ МІС МАРПЛ ПОЧИНАЄ ДІЯТИ

МІС МАРПЛ ПОЧИНАЄ ДІЯТИ

Міс Марпл прочитала цього листа тричі — потім відклала його вбік і залишилася сидіти, насупивши брови та обмірковуючи, як повинна розуміти його зміст та які висновки мусить із нього зробити.

Насамперед вона подумала про те, що в листі дивовижним чином відсутня будь-яка точна інформація. Можливо, Бродриб має згодом повідомити щось іще? Але чуття підказувало їй, що такого не буде. Це не відповідало б плану Рейфаєла. Але яким тоді дивом міг Рейфаєл сподіватися, що вона візьметься виконувати завдання, про яке їй анічогісінько не відомо? Тут було над чим посушити голову. Поміркувавши ще трохи, вона вирішила, що саме таким і був задум містера Рейфаєла: змусити її поморочитись. Її думки полинули до нього, до того короткого проміжку часу, протягом якого вона знала його. Вона пригадала його каліцтво, його дратівливу вдачу, зблиски його гострого розуму, випадкові спалахи гумору. Йому було дуже до вподоби, подумала вона, дражнити людей. Йому було приємно, відчувала вона, — і цей лист підтверджував її здогад, — розбуркати природну цікавість Бродриба.

Проте в листі, якого він написав до неї, не було нічого такого, з чого вона могла б зрозуміти, про що, власне, йдеться. Він не давав їй ніякої підказки. Мабуть, подумала вона, містер Рейфаєл і не збирався щось підказувати їй у цьому листі. У нього був — як би їй висловитися точніше? — зовсім інший задум. А проте вона не могла вирушити навмання, нічого не знаючи. Це було схоже на кросворд без жодних ключів до відгадування. Але ключі мусять бути, їй конче треба з’ясувати, чого він від неї хотів, чи треба їй кудись їхати, чи вона зможе розв’язати якусь проблему, сидячи у своєму кріслі й відклавши вбік спиці, щоб зосередитися ліпше. Чи містер Рейфаєл передбачав, що вона сяде на літак або пароплав і вирушить до Вест-Індії, або Південної Америки, або до якогось іншого, точно вказаного місця? їй доведеться або самій з’ясовувати, чого він від неї хотів, чи отримати від когось точні інструкції. Може, він думав, що в неї вистачить кебети, аби відгадати якісь речі, поставити запитання й дійти до всього самій? Ні, у це важко повірити.

— Якщо він так вважає, то в нього бракує клепки. Тобто я хотіла сказати, що він утратив клепку перед тим, як помер.

Та уявити собі містера Рейфаєла без клепки в голові їй не вдавалося.

— Я маю одержати точні інструкції, — сказала собі міс Марпл. — Але які інструкції й коли та від кого вони надійдуть?

І лише тоді до неї раптом дійшло, що, сама того не помітивши, вона погодилася виконувати роботу, яку накинув їй покійний містер Рейфаєл. Міс Марпл знову заговорила вголос, адресуючи свої слова в повітряний простір:

— Я вірю в життя вічне. Не знаю точно, де ви тепер, містере Рейфаєл, і, чесно кажучи, сумніваюся, що ви десь є, а проте зроблю все, від мене залежне, щоб виконати ваше доручення.

Через три дні міс Марпл написала листа містерові Бродрибу. Це був дуже короткий лист, у якому все говорилося тільки по суті.

«Шановний містере Бродриб!

Я обміркувала пропозицію, яку ви мені зробили, і повідомляю вас, що згодна взятися за ту справу, яку доручив мені покійний містер Рейфаєл. Я зроблю все, від мене залежне, щоб виконати його доручення, хоч аж ніяк не впевнена, що досягну успіху. Власне кажучи, я поки що не бачу, як могла б його досягти. Я не одержала жодної конкретної інструкції ані в його листі, ані десь-інде. Якщо ви маєте ще якесь послання для мене, у якому даються точні інструкції, то надішліть його мені, будь ласка, та позаяк ви нічого мені не дали, то, гадаю, у вас більше нічого й нема.

Я виходитиму з припущення, що містер Рейфаєл був при здоровому глузді, коли помер, а тому, думаю, з мого боку буде цілком виправдано запитати вас, чи не зіткнувся він незадовго до своєї смерті з якоюсь кримінальною справою, що торкалася його інтересів або в галузі професійної діяльності, або в приватному житті. Чи висловлював він коли-небудь у розмові з вами гнів або невдоволення з приводу того або того порушення справедливості, яке особливо його обурило? Якщо так, то, думаю, я маю цілковите право просити вас розповісти мені про такі випадки. Чи ті напади обурення або гніву не були пов’язані з якимись труднощами в його житті, чи не був він жертвою несправедливого ставлення або такого, яке можна було б вважати несправедливим?

Я певна, ви зрозумієте причини, що спонукають мене поставити вам такі запитання. Адже й містер Рейфаєл, певно, хотів, щоб я їх поставила».

Бродриб показав цього листа Шустеру, який відхилився назад на своєму стільці й присвиснув.

— То вона й справді хоче взятися за цю справу? Відважна бабусенція, — сказав він. — Певно, їй щось відомо про це, як ти гадаєш?

— Схоже, що ні, — відповів Бродриб.

— Шкода, але й ми нічого не знаємо, — сказав Шустер. — Він був дивакуватим старим.

— Атож, то був чоловік важкої вдачі.