РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ ВЕРИТІ

ВЕРИТІ

— Вериті, — сказала міс Марпл.

Елізабет Маргарет Темпл померла учора ввечері. Її смерть була мирною. Міс Марпл, знову сидячи на тлі злинялого чинцу вітальні у Старому Маєтку, відклала вбік рожеву кофтину для немовляти, яку плела раніше, і натомість заходилася плести трикотажний фіолетовий шарф. Цей напівжалобний колір, в уявленні міс Марпл, відповідав раннім вікторіанським ідеям про те, як повинна поводитися людина перед лицем трагедії.

Попереднє розслідування в судовому порядку мало відбутися наступного дня. Поговорили також зі священиком, і він погодився відправити заупокійну службу відразу, щойно все буде готове. Головний клопіт із приготування до похорону взяли на себе службовці похоронної контори, відповідно вдягнені, з належним виразом жалоби на обличчях, перебуваючи в постійному контакті з поліцією. Допит свідків було призначено на одинадцяту ранку. Учасники екскурсії погодилися взяти участь у судовому засіданні з попереднього розгляду справи. А кілька з них зголосилися також залишитися надовше, щоб бути також присутніми на заупокійній службі.

Місіс Ґлін відвідала «Золотий кабан» і вмовила міс Марпл повернутися до Старого Маєтку й побути там доти, доки вона нарешті зможе приєднатися до екскурсії.

— Там ви зможете принаймні заховатися від репортерів.

Міс Марпл щиро подякувала всім трьом сестрам і прийняла запрошення.

Автобусна екскурсія мала бути продовжена після заупокійної служби. Спершу вони поїдуть до Саут-Бідстоуна, за тридцять п’ять миль звідси, де був першокласний готель, запланований як місце однієї із зупинок. Після цього екскурсія відбуватиметься згідно з програмою.

Проте міс Марпл розуміла, що деякі люди, певно, відмовляться від подальшої подорожі й повернуться додому або поїдуть кудись-інде, відокремившись від екскурсії. Можна було знайти аргументи на користь обох рішень. Покинути екскурсію, обтяжену тепер сумними спогадами, чи й далі втішатися видовищами, за які вже заплачено і які урвалися лише внаслідок одного з тих прикрих нещасливих випадків, які можуть статися під час будь-якої поїздки чи подорожі. Багато залежатиме, подумала міс Марпл, від висновків, до яких прийде розслідування.

Міс Марпл, обмінявшись кількома належними репліками у стосунку цієї події зі своїми трьома господинями, цілком переключила увагу на нитки з фіолетової вовни й поринула в роздуми про наступну лінію свого розслідування. Ось так і сталося, що, не відриваючи пальців від роботи, вона промовила лише одне слово — «Вериті». Кинувши його, як той, хто кидає у струмок камінь лише для того, щоб подивитись, як розійдуться на воді кола. Чи це ім’я щось означає для її господинь? Воно могло щось для них означати, а могло й ні. Потім, коли вона приєднається до інших учасників екскурсії в їхньому готелі сьогодні ввечері, під час вечері, яку там буде влаштовано, вона спробує з’ясувати й там, чи матиме це слово якийсь ефект. Вона подумала, що це було останнє або майже останнє слово з тих, які промовила у своєму житті Елізабет Темпл. Саме тому міс Марпл (її пальці при цьому не перестали снувати над плетінням, бо їй не було потреби на нього дивитися, вона могла читати книжку або розмовляти тоді, як її пальці, хоч трохи й покручені ревматизмом, не припиняли своїх точно розрахованих рухів), саме тому вона й кинула у простір це ім’я — «Вериті».

Так само, коли людина кидає у воду камінь, він може спричинити брижі, сплеск — або нічого. Безперечно, тут мала бути якась реакція. Атож, вона не могла помилитися. Хоч на її обличчі не було ніякого виразу, гострі очі пильно спостерігали за трьома жінками водночас, вона тренувала себе так робити вже багато років, навіть у тих випадках, коли їй хотілося постежити за своїми сусідами десь у церкві, на зборах у школі або під час інших громадських заходів у Сент-Мері-Мід, коли їй важливо було зібрати якісь нові відомості або цікаві плітки.

Місіс Ґлін випустила книжку, яку тримала в руках, і глянула на міс Марпл із легким подивом. Вона, либонь, здивувалася тому, що це ім’я злетіло з уст міс Марпл, а не тому, що вона його почула.

Клотільда відреагувала інакше. Її голова підсмикнулася вгору, вона нахилилася трохи вперед, потім подивилася, але не на міс Марпл, а через кімнату, у напрямку вікна. Її пальці конвульсивно зчепилися, і вона сиділа дуже тихо. Міс Марпл, хоч трохи й опустила голову, вдаючи, ніби вже на них не дивиться, помітила, що очі найстаршої із сестер наповнилися слізьми. Вона й далі сиділа дуже тихо й дозволила, щоб сльози покотилися вниз по її щоках. Клотільда не зробила спроби дістати носовичок, не промовила жодного слова. На міс Марпл справила велике враження аура горя, що утворилася навколо неї.

Реакція Антеї була зовсім іншою — швидкою, збудженою, майже радісною.

— Вериті? Ви сказали «Вериті»? Ви її знали? Ви мали на увазі Вериті Гант?

Лавінія Ґлін сказала:

— Ви говорите про ім’я чи прізвище?

— Я ніколи не чула такого прізвища, — сказала міс Марпл. — Я мала на увазі саме ім’я. Атож. Воно досить незвичайне, як мені здається. Вериті, — повторила вона замислено.

Вона дозволила, щоб клубок фіолетових вовняних ниток упав на підлогу, і розглянулася навколо з вибачливим і збентеженим виразом людини, яка усвідомлює, що зробила хибний крок, але не розуміє, як і чому це сталося.