РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ НЕЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК

— Розумію вас, — сказав професор Вонстед.

І закивав головою, ніби вчитель, задоволений відповіддю свого учня.

— Надзвичайно прикро, що наша подорож уривається в такий спосіб, — сказала міс Марпл. — Справді дуже й дуже прикро. Адже ми всі так тішилися нею.

— Так, — погодився професор Вонстед. — Дуже прикро. І досить-таки несподівано чи, може, для вас це несподіванкою не стало?

— Що ви маєте на увазі, професоре Вонстед?

Його губи склалися в легку усмішку, коли він зустрів її викличний погляд.

— Містер Рейфаєл, — відповів він, — розповідав мені про вас досить довго, міс Марпл. Він запропонував мені взяти участь у цій екскурсії разом із вами. Рано чи пізно я мусив би познайомитися з вами, бо учасники однієї екскурсії неминуче знайомляться між собою, хоч їм може знадобитися ще день або два для того, щоб об’єднатися в можливі групи, утворені за спільністю смаків або інтересів. І він також попросив мене, якщо можна так висловитися, не спускати вас із очей.

— Не спускати мене з очей? — сказала міс Марпл із легким невдоволенням у голосі. — І то з якої причини?

— Мабуть, із причин безпеки. Він хотів бути певним, що з вами нічого не станеться.

— Що зі мною нічого не станеться? А що може зі мною статися, хотіла б я знати?

— Ну, скажімо, те, що сталося з міс Елізабет Темпл, — сказав професор Вонстед.

Джоана Крофорд з’явилася з-за рогу готелю. У руках у неї був кошик для куплених товарів. Вона проминула їх, привітавшись ледь помітним кивком голови, подивилася на них із легкою цікавістю й пішла вниз по вулиці. Професор Вонстед мовчав, доки вона не вийшла за межі їхнього поля зору.

— Приємна дівчина, — сказав він, — принаймні, так мені здається. Поки що вона слухняно терпить диктатуру своєї владної тітки, та я не маю сумніву, що вона повстане дуже скоро.

— Що ви хотіли сказати перед тим, як вона з’явилася? — запитала міс Марпл, дуже мало зацікавлена можливим бунтом Джоани.

— Я мав на увазі проблему, яку нам у зв’язку з тим, що сталося, либонь, варто обговорити.

— Тобто у зв’язку з нещасливим випадком?

— А ви певні, що то був нещасливий випадок?

— Ви думаєте, то не був нещасливий випадок?

— Я припускаю таку можливість. Більше нічого.

— Мені про це нічого не відомо, — сказала міс Марпл після короткої паузи.