РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ ЕСТЕР ВОЛТЕРС

ЕСТЕР ВОЛТЕРС

Естер Андерсон вийшла із супермаркету й попрямувала туди, де припаркувала машину. Знайти зручне місце для машини стає дедалі важче, подумала Естер.

І тут вона наштовхнулася на стару жінку, що йшла їй назустріч, трохи накульгуючи. Вона попросила вибачення, а стара дама зненацька вигукнула:

— О, кого я бачу — та це ж місіс Волтерс, чи не так? Естер Волтерс? Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене, я думаю. Я — Джейн Марпл. Ми зустрічалися з вами в готелі на Сент-Оноре — о, вже досить давно. Півтора року тому.

— Міс Марпл? Атож, це справді ви. Рада вас бачити!

— Справді, яка приємність зустрітися з вами. Я обідаю з кількома подругами тут, неподалік, але проїздитиму через Олтон пізніше. Ви будете вдома пополудні? Мені так хотілося б побазікати з вами. Приємно зустрітися з давнім другом.

— Так, я буду вдома, звичайно. Заходьте в будь-який час після третьої.

Отже, про зустріч було домовлено.

— Стара Джейн Марпл, — сказала Естер Андерсон, посміхаючись сама до себе. — Для мене було справді несподіванкою зустріти її. Я думала, вона давно померла.

Міс Марпл подзвонила у двері будинку Вінслоу Лодж точно о пів на четверту. Естер відчинила їй двері й провела її досередини.

Міс Марпл сіла на стілець, який запропонувала їй господиня дому, і трохи засовалась у тій нервовій манері, що була притаманна їй, коли вона хвилювалася. Чи, принаймні, тоді, коли вдавала, ніби хвилюється. У цьому випадку її хвилювання було справді вдаваним, адже все відбувалося саме так, як вона розраховувала.

 — Я дуже рада, що зустрілася з вами, — сказала вона Естер. — Це так приємно — зустріти когось із давніх знайомих. Знаєте, я думаю, усе дуже дивно влаштовано в цьому світі. Ти сподіваєшся зустрітися з людиною, і ти переконана, що зустрінешся з нею. Але минає час — і така зустріч стає для тебе великою несподіванкою.

— Нам лишається тільки визнати, що наш світ дуже тісний, ви згодні? — зауважила Естер.

— Атож, справді, я думаю, що так воно і є. Тобто я хочу сказати, цей світ тільки здається дуже великим, а насправді острови Карибського моря лежать не так далеко від Англії. І я могла зустріти вас де завгодно. На одній із лондонських вулиць або в одній із лондонських крамниць. На залізничній станції або в автобусі. Існує надто багато можливостей.

— Атож, існує багато можливостей, — погодилася Естер. — Я навряд чи могла б сподіватися, що зустріну вас тут, адже це не ваша частина світу, хіба не так?

— Ні, ні, не моя. Хоч я не можу сказати, що ви живете надто далеко від Сент-Мері-Мід, де живу я. Думаю, це за двадцять п’ять миль звідси, не більше. Але двадцять п’ять миль у сільській місцевості, коли в тебе немає автомобіля — а я, звичайно, не можу дозволити собі купити автомобіль, і навіть якби могла, то не вмію його водити — це дуже велика відстань, тож ти маєш змогу побачити своїх сусідів хіба що десь в автобусі, або на автобусній зупинці, або, щоб їх навідати, тобі доведеться наймати таксі.

— У вас чудовий вигляд, — сказала Естер.

— А я саме збиралася сказати, що у вас чудовий вигляд, моя люба. Мені й на думку не спадало, що ви мешкаєте в цьому куточку світу.

— Я живу тут не так давно. Відтоді, як вийшла заміж, власне кажучи.