РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ ПОПЕРЕДНЄ РОЗСЛІДУВАННЯ

ПОПЕРЕДНЄ РОЗСЛІДУВАННЯ

Міс Марпл повільно йшла вулицею села в напрямку Ринкового майдану, де в одній із будівель георгіанської доби мало відбутися попереднє розслідування смерті Елізабет Темпл. Вона подивилася На свій годинник. У неї ще залишалося добрих двадцять хвилин, і вона вирішила зазирнути до крамниць. Зупинилася перед крамницею, де продавали дитячі кофтинки, і зазирнула досередини, постоявши там кілька хвилин. Дівчина-продавець обслуговувала покупця, примірюючи вовняні жакетики на двох дітлахів. Трохи осторонь, за прилавком, стояла жінка старшого віку.

Міс Марпл увійшла до крамниці, підійшла до старшої продавщиці й дістала моток рожевої вовни. Вона пояснила, що в неї закінчується вовна такого кольору, а їй ще треба доплести маленький жакет. Продавщиця досить швидко дібрала для неї нитки потрібного кольору, потім показала ще кілька зразків іншого кольору, які дуже сподобалися міс Марпл, а потім дві жінки розговорилися. Розмова, звісно, почалася з нещасливого випадку, який щойно тут стався. Місіс Мерипіт, якщо прізвище старшої жінки відповідало тому, яке було написане на вивісці над крамницею, була надзвичайно стривожена цим випадком і стала нарікати на те, як важко переконати місцеву владу, щоб та належно подбала про безпеку навколишніх стежок і доріг.

— Ви ж розумієте, дощі підмивають камені, і вони починають скочуватися вниз. Пам’ятаю, одного року великі камені скочувалися аж тричі — і ми мали три нещасливі випадки. Один хлопець урятувався від смерті дивом, а потім, десь через півроку такий камінь зламав руку одному чоловікові, а третьою жертвою стала стара й нещасна місіс Вокер. Вона була сліпа й майже зовсім глуха. Вона нічого не чула, бо інакше могла б ухилитися, розповідають люди. Хтось побачив, як котиться камінь, і їй гукнули, щоб вона стереглася, але люди були надто далеко від неї, щоб підбігти й допомогти. Так вона там і загинула.

— Як це сумно, — сказала міс Марпл, — як трагічно. Такі події не скоро забуваються, правда ж?

— Ні, звичайно. Думаю, коронер про це сьогодні згадає.

— Та певно, що згадає, — сказала міс Марпл. — Природа буває до нас жорстокою, але іноді люди самі стають винуватцями таких нещасливих випадків, зумисне розхитуючи камені та штовхаючи їх униз. Таке трапляється.

— Справді є хлопці, на все здатні. Але в нас нібито нічого подібного досі не було.

Міс Марпл перевела розмову на тему пуловерів. Яскравих, кольорових пуловерів.

— Мені потрібен пуловер не для себе, а для одного з моїх двоюрідних онуків, — сказала вона. — Він хоче мати пуловер з високим відкладним коміром і дуже яскравого кольору, він такі любить.

— Атож, вони сьогодні й справді полюбляють яскраві кольори, — погодилася з нею місіс Мерипіт. — Та це не стосується джинсів. Джинси вони хочуть мати чорні або темно-сині. Але вище пояса вони воліють носити щось яскраве.

Міс Марпл захотіла мати яскравий пуловер у червону й чорну клітинку. У крамниці був досить великий вибір пуловерів та светрів, але в червону та чорну клітинку не знайшлося жодного. Більше того, як з’ясувалося, пуловери такого забарвлення останнім часом узагалі сюди не надходили. Переглянувши цілу купу, міс Марпл наготувалася йти, але спершу хотіла трохи побазікати про ті вбивства, які були в цій частині світу раніше і про які вона чула.

— Вони спіймали зрештою того хлопця, — сказала місіс Мерипіт. — То був хлопець досить приємний на вигляд, і ніхто б не подумав, що він на таке здатний. Він здобув також добру освіту та виховання. Навчався в університеті й усе таке. Кажуть, батько в нього був дуже багатий. Але хлопець мав негаразди з головою, кажуть. Його не заслали до божевільні й, мабуть, дарма цього не зробили, бо, думаю, він був справжнім психом, адже від його руки загинули чи то п’ять, чи то шість дівчат, так вони казали. Поліція допитувала багатьох молодиків, що жили в цій місцевості. Одним із них був Джофрі Ґрант, і спершу підозра впала саме на нього. Він завжди був дивним, ще зі своїх дитячих літ. Перехоплював малих дівчаток, які йшли до школи, частував їх цукерками, а потім пропонував прогулятися з ним за село, помилуватися квітами або щось у такому дусі. Атож, поліція мала сильні підозри щодо нього. Але то був не він. Вони підозрювали також Берта Вільямса, але той принаймні у двох випадках був десь у зовсім іншому місці — вони називають це алібі, — тож і його відпустили. А потім нарешті черга дійшла до того, я забула, як його звали — чи то Люк, чи то Майк. Він був гарний хлопець, я вже казала, але мав дуже погану славу. Його звинувачували в крадійстві, підробці чеків, у всьому такому. А двічі звинуватили також у батьківстві, я не маю на увазі справжнє батьківство, але ви розумієте, про що я кажу. Я кажу про ті випадки, коли дівчина вагітніє. Вони тоді притягують хлопця до суду й примушують його платити. Так от, до того випадку від нього вже завагітніли двоє дівчат.

— А та дівчина теж була вагітна?

— О так, була. Спершу, коли тіло було знайдене, ми подумали, що воно належить Норі Брод. То була племінниця місіс Брод, яка живе внизу, біля млина. О, та любила бігати за хлопцями. Вона так само зникла з дому, і ніхто не знав, куди вона поділася. Тож коли через півроку знайшли труп, усі подумали спершу, що то вона.

— Але то була не вона?

— Ні, то була зовсім інша дівчина.

— А тіло Нори Брод знайшли коли-небудь?

— Ні. Думаю, колись знайдуть, але поліція дійшла висновку, що його кинули в річку. Проте ми ніколи нічого не знаємо наперед, чи не так? Ми ніколи не знаємо, що може вивернути плуг на полі абощо. Якось мені довелося побачити в музеї цілий скарб, знайдений десь у східних графствах. Його викопали просто посеред зораного поля. Там були золоті кораблики й величезні золоті тарелі. Тож ми ніколи нічого не знаємо. Будь-якого дня ти можеш викопати або труп, або золотий таріль. Золотий таріль, який пролежав під землею кількасот років, або труп, який пролежав там три або чотири роки, як, наприклад, тіло Мері Аукас, що зникла чотири роки тому, кажуть вони. Її знайшли десь біля Рейґейта. О Господи, як тяжко говорити про все це! Сумне наше життя. Сумне й багате на несподіванки. Ти ніколи не знаєш, що чекає на тебе попереду.