Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Ого, які слова ви знаєте, — сказала місіс Лафтон. — Де там тому професорові!

— Не хизуйся своїм неуцтвом, люба, — сказав Лафтон.

— А із соціальним феноменом сплять? — спитала Гелен Гордон, дивлячись на вулицю крізь відчинені двері.

— Не мели дурниць, — сказав Річард Гордон.

— Мені просто цікаво, чи не входить це в завдання письменника? — спитала Гелен.

— Письменник повинен знати все, — сказав Річард Гордон. — (Він не може обмежувати свій досвід рамками буржуазної моралі.

— Он як, — сказала Гелен Гордон. — А що повинна робити дружина письменника?

— Чого тільки вона не повинна робити, — сказала місіс Лаф-тон. — Ех, прийшли б ви сюди раніше — побачили б того дикуна, що нагрубіянив мені й Джеймсові. Ото був тип!

— Я мав би зацідити йому, — сказав Лафтон.

*- Усім типам тип, — сказала місіс Лафтон.

ч-! Я йду додому, — сказала Гелен Гордон. — Ти йдеш, Діку?

— Та я, мабуть, побуду ще трохи в місті,— сказав Річард Гордон.

— Так? — сказала Гелен Гордон, дивлячись у дзеркало за головою Фредді.

— Так, — сказав Річард Гордон.

Зиркнувши на неї, Фредді вирішив, що вона зараз заплаче. «Тільки б не тут», — подумав він.

— Вип'єш іще чогось? — спитав її Річард Гордон.

— Ні.— Вона похитала головою.

— Чого це ви раптом? — спитала місіс Лафтон. — Невже вам тут не весело?

— Страшенно весело, — сказала Гелен Гордон. — Та все ж я, мабуть, піду додому.

— Я скоро прийду, — сказав Річард Гордон.