Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Кого я бачу! — сказав Лафтон, підводячись. — Сам Річард Гордон з прекрасною Гелен!

— Вітаю, Лафтон, — сказав Річард Гордон. — Ви тут часом не бачили п'яного професора?

— Він щойно вийшов, — сказав Фредді.

— Вип'єш вермуту, серденько? — спитав Річард Гордон у своєї дружини.

— Якщо з тобою, — відповіла та. Потім сказала Лафтонам: — Добридень, — і звернулася до Фредді: — Будь ласка, дві третини французького й третину італійського.

Вона вмостилася на високому стільці, поставила ноги на обніжок і задивилась у вікно. Фредді захоплено поглянув на неї. Він вважав, що вона найвродливіша з усіх жінок, які тієї зими приїхали на відпочинок у Кі-Уест. Вродливіша навіть за уславлену красуню місіс Бредлі. Місіс Бредлі вже трохи розплив-лася. У цієї молодої жінки було обличчя ірландської красуні, чорне хвилясте волосся майже до плечей і гладенька, чиста шкіра. Фредді замилувався її засмаглою рукою, що тримала склянку.

— Як вам працюється? — спитав Лафтон у Річарда Гордона.

— Непогано, — відповів Гордон. — А вам як?

— Джеймс не працює,— сказала місіс Лафтон. — Він тільки п'є.

— Поясніть мені, хто він такий, цей професор Макуолсі? — спитав Лафтон.

— Якщо не помиляюсь, професор економіки, зараз начебто в річній відпустці. Він приятель Гелен.

— Він мені подобається, — сказала Гелен Гордон.

— І мені,— сказала місіс Лафтон.

— Але мені він першій сподобався, — весело заявила Гелен Гордон.

— Ну і забирайте його собі,— сказала місіс Лафтон. — Такі бездоганні дівчата, як ви, завжди домагаються всього, чого хочуть.

— Через те ми й такі бездоганні,— сказала Гелен Гордон.

— Я вип'ю ще чарку вермуту, — сказав Річард Гордон. — А ви? — спитав він у Лафтонів.

— Можна, — сказав Лафтон. — Скажіть, ви йдете завтра на вечірку до Бредлі?

— Авжеж, він іде, — сказала Гелен Гордон.

— Знаєте, вона мені подобається, — сказав Річард Гордон. — Бона мене цікавить і як жінка, і як соціальний феномен.