Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— То я пішов, — сказав Гаррі. Він підняв і зважив у руці масивний автомат у зашкарублому брезентовому чохлі.— Поклади його в машину, під переднє сидіння.

— До побачення, — сказала Марія.

— До побачення, старенька.

— Я не буду тривожитись.

— Будь розумною.

— Ох, Гаррі,— сказала вона й міцно притислася до нього.

— Ну, пусти. Мені треба бігти.

Він поплескав її по спині обрубком руки.

— Ти, морська черепахо, — сказала вона. — Ох, Гаррі, шануйся.

— Я пішов. До побачення, старенька.

Дивлячись, як він виходить з дому, високий, широкоплечий, ставний, з вузькими стегнами, вона думала, що в нього й досі хода, як у хижого звіра, легка й швидка, і він ще зовсім не старий; він так вільно й плавно рухається, думала вона, і коли він сідав у машину, вона побачила його світле, споловіле від сонця волосся, його обличчя із широкими монгольськими вилицями й вузькі очі, перебитий ніс, широкі уста й кругле підборіддя; сідаючи в машину, він усміхнувся до неї, й вона заплакала. «Бісове обличчя, — думала вона. — Щоразу, як бачу це бісове обличчя, мені хочеться плакати».

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

У барі Фредді сиділо троє туристів, і Фредді їм прислуговував. Один був дуже високий, худорлявий, широкоплечий чоловік у шортах і в окулярах із товстими скельцями, з вузенькими світлими вусиками на засмаглому обличчі. Його супутниця мала по-чоловічому обстрижене біляве кучеряве волосся, землисту шкіру, обличчя й фігуру жінки-борця. Вона також була в шортах.

— Ет, кузька вам у пуську, — сказала вона третьому туристові, в якого були рудуваті вуса, одутле червоне обличчя, а на голові — білий полотняний кашкет із зеленим целулоїдним козирком. Він мав дивну манеру говорити, відкопилюючи губи, — наче їв щось гаряче.

— Чарівно, чарівно, — сказав чоловік із зеленим козирком, — я ніколи не чув такого виразу в розмовній мові. Гадаю, це застарілий зворот, що вживається тільки в… хм… специфічних літературних текстах.

— Дві кузьки вам у пуську, — сказала схожа на борця дама, раптово сповнюючись грайливості й даруючи йому нагоду помилуватися своїм прищуватим профілем.

— Браво, — сказав чоловік із зеленим козирком. — У ваших устах це звучить надзвичайно мило. Де ви вперше почули цей зворот? Не в Брукліні?

— Не звертайте на неї уваги. Це моя дружина, — сказав високий турист. — Ви вже познайомились?

— Ет, кузька йому в пуську й дві кузьки в наше знайомство, — сказала жінка. — Як вам живеться-можеться?

— Непогано, — сказав чоловік із зеленим козирком. — А вам?