Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— І все ж гарний носоріг, містере Джексон, — сказав Ден.

— Та непоганий, — погодився Старий.

— Де ви його підстрелили?

— Просто біля табору.

— Він стояв у кущах, — додав Ден. — Ми почули, як він форкав.

— Ми були навіть подумали, що то буйвіл.

— Гарний носоріг, — повторив Ден.

— Я страшенно радий, що ви його вклали, — сказав я Карлові.

Отак ми й стояли втрьох, щиро бажаючи повітати товариша, похвалити його носорога, — менший ріг якого був довший за великий ріг у нашого [62],— цього велетенського диво-носорога з кривавою сльозою в оці, цю обезглавлену омріяну тварину, але натомість розмовляли, як пасажири на кораблі, що відчували перші ознаки морської хвороби, або люди, які зазнали чималих фінансових збитків. Нам було соромно за себе, але ми' нічого не могли з собою вдіяти. Я хотів сказати Карлові щось приємне, щире й натомість спитав:

— Скільки разів ви стріляли в нього?

— Не знаю. Не лічили. Разів п'ять чи шість.

— По-моєму, п'ять, — уточнив Ден.

Бідолашний Карл, слухаючи кислі поздоровлення трьох друзів, відчував, що його радість від гарної здобичі потроху розвіюється.

— Ми теж убили носорога, — сказала Мама.

— Чудово! — мовив Карл. — Більшого, ніж мій?

— Та де там! Жалюгідний недоросток.

— Я дуже жалкую, — сказав Карл просто і щиро.

— Чого ще вам шкодувати після такого носорога? Та це ж справжній красень. Чекайте, я зараз принесу фотоапарат і сфотографую його.

Я пішов по апарат. Мама йшла поряд, узявши мене під руку.

— Тату, тільки постарайся поводитися по-людськи, — сказала вона. — Бідолашний Карл! Ви зіпсували йому весь настрій.