— Хвороба та розпач, — сказав Сеттембріні, — часом також є лише формами розпусти.
«А Леопарді? — подумав Ганс Касторп. — Адже він явно в розпачі втратив віру в науку та поступ. А сам Сеттембріні, шкільний наставник? Він також хворий і постійно повертається сюди нагору, Кардуччі не надто б радів такому». А вголос Ганс Касторп сказав:
— Нічого собі! Дівчина може не сьогодні — завтра померти, а ви це називаєте розпустою! Тоді мусите точніше пояснити, що маєте на увазі. Якби ви сказали, що хвороба часом буває наслідком розпусти, то це було б зрозумілим...
— Цілком зрозумілим, — перебив його Сеттембріні. — Клянусь честю, вам би дуже підійшло, якби я на цьому зупинився.
— Або якби сказали, що часом хвороба служить виправданням для розпусти, з цим я також міг би ще погодитися.
— Grazie tanto![23]
— Але стверджувати, що хвороба є просто формою розпусти, тобто що вона не виникла внаслідок розпусти, а сама є особливим видом розпусти? Це ж парадокс!
— О, прошу вас, інженере, не пересмикуйте! Я зневажаю парадокси, я їх просто ненавиджу. Все, що я сказав щодо іронії, стосується й парадокса, навіть більшою мірою! Парадокс — це отруйна квітка квієтизму, оманливе ряхтіння загниваючого духу, найбільша з усіх розпуста. А загалом, я маю зазначити, що ви знову берете під захист хворобу.
— Ні, ось ви сказали одну цікаву річ. Це дуже нагадує понеділкові міркування доктора Кроковскі. Він також проголошує органічну хворобу вторинним явищем.
— Не зовсім чистий ідеаліст.
— А що ви маєте проти нього?
— Саме оце.
— Ви погано ставитеся до психоаналізу?
— Не щодня. Дуже добре й дуже погано, інженере, навперемінно.
— Як це треба розуміти?
— Психоаналіз корисний як інструмент просвіти та цивілізації, корисний, оскільки він розхитує дурні переконання, усуває природжені забобони, підриває авторитети, одне слово, він корисний, коли звільняє, облагорожує, олюднює й робить рабів зрілими до свободи. Й шкідливий, дуже шкідливий, коли гальмує діяльність, підриває коріння життю, оскільки нездатний надати йому форму. Психоаналіз може бути досить неапетитним, як смерть, з якою він, власне, пов'язаний — рідня могилі та її підозрілій анатомії...
«Ну й закрутив». — Ганс Касторп не міг стриматися від думки, що виникала завжди, коли Сеттембріні висловлювався надто педагогічно. Та вголос лише промовив:
— Якраз недавно ми займалися світловою анатомією в нашому підвалі. Принаймні, так називав її Беренс, коли нас просвічував.
— А, й цю стадію ви вже пройшли? Ну і як?
— Я бачив кістяк своєї руки, — сказав Ганс Касторп, намагаючись пригадати враження, які охопили були його в ту мить. — А свою ви коли-небудь бачили?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зачарована гора. Том 1» автора Манн Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п'ятий“ на сторінці 11. Приємного читання.