Розділ четвертий

Необхідна покупка

— То ваше літо вже скінчилося? — з іронією запитав Ганс Касторп свого брата третього дня...

Настало жахливе похолодання.

Другий день, проведений нашим гостем тут, нагорі, був чудово-сонячним. Небо сяяло яскравою блакиттю над гострими, мов списи, верхівками смерек, тоді як містечко в глибині долини ряхтіло на спеці, повітря було сповнене муканням корів, що блукали навколо, пощипували коротку, нагріту лугову траву і створювали весело-споглядальний настрій. Уже до першого сніданку дами з'явилися у легких блузках, деякі навіть з коротким рукавом, що далеко не всім личило, — пані Штер, наприклад; шкіра її рук була надто пориста, легкий одяг їй ніяк не личив. І чоловіча половина санаторію також зреагувала на зміну погоди різноманітними зовнішніми проявами. З'явилися люстринові піджаки та лляні костюми, і Йоахим Цімсен до свого синього піджака одяг кольору слонової кістки фланелеві штани — поєднання, що надавало його постаті вельми армійського вигляду. Що ж до Сеттембріні, то він кілька разів справді заявляв про бажання змінити костюм. «Чорт! — казав він, прогулюючись із братами після другого сніданку вниз до містечка, — як пече сонце! Бачу, мені доведеться пошукати легший одяг». Та хоч він зумисне про це згадав, але й далі продовжував ходити у довгому вовняному піджаку з великими обшлагами та в своїх картатих штанях, — можливо, це був увесь його гардероб.

На третій день природа ніби зумисне заманила всіх у пастку й перевернула порядок догори дриґом; Ганс Касторп не вірив власним очам. Це сталося по обіді, вже хвилин двадцять він займався процедурою лежання, коли нараз сонце поквапно сховалося, із-за гірського хребта на південному сході потяглися хмари неприємного торф'яно-бурого кольору, вітер нагнав чужого холодного повітря, від якого клякли ноги, так ніби той вітер зародився серед невідомих крижаних пустель і нараз прорвався крізь долину, температура впала, створилася зовсім нова атмосфера.

— Сніг, — промовив голос Йоахима крізь скляний перестінок.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Ганс Касторп. — Не хочеш же ти сказати, що зараз піде сніг?

— Звичайно, — відповів Йоахим. — Цей вітер ми вже знаємо. Якщо він з'являється, буде санна дорога.

— Дурниці! — сказав Ганс Касторп. — Якщо не помиляюся, ми маємо зараз початок серпня.

Та Йоахим був обізнаний з тутешніми умовами й казав правду. За якихось дві-три хвилини під супровід частих ударів грому справді повалив сильний сніг — така густа заметіль, що все нараз накрилося ніби білою парою, а долини майже зовсім не стало видно.

Сніг падав ціле післяобіддя. Було ввімкнено центральне опалення, і в той час, як Йоахим дістав свій хутряний мішок та незворушно вилежував на повітрі, Ганс Касторп утік до кімнати, підсунув стілець до нагрітих труб опалення і, похитуючи головою, спостерігав негоду. Наступного ранку сніг уже не падав; та хоча й термометр показував кілька градусів вище нуля, залишився шар снігу десь по щиколотки, так що перед подивованим поглядом Ганса Касторпа розгорнувся справжнісінький зимовий пейзаж. Опалення знову відімкнули. Кімнатна температура сягала шести градусів вище нуля.

— То це вже ваше літо скінчилося? — запитав Ганс Касторп свого брата з гіркою іронією...

— Я б не сказав, — серйозно відповів Йоахим. — Дасть Бог, будуть ще чудові літні дні. Навіть у вересні таке цілком можливо. Але річ у тому, що пори року тут не чітко розмежовані, знаєш, вони, скорше, змішуються між собою й не дотримують календаря. Взимку часто світить таке яскраве сонце, що тебе просто вганяє в піт, і під час прогулянки мусиш зняти піджака, а влітку, то ти й сам бачиш, як то часом тут буває. До того ж сніг усе пускає шкереберть. Сніг падає в січні, але його не менше й у травні, і в серпні, як бачиш, також буває. І, взагалі, немає такого місяця, коли б не йшов сніг, це можна твердо сказати. Одне слово, тут бувають зимові та літні дні, весняні та осінні дні, але справжніх пір року тут, нагорі, власне, й немає.

— Добряча плутанина, — сказав Ганс Касторп. У калошах та зимовому пальті він спускався разом з братом до містечка, аби купити ковдри для процедур лежання, адже було ясно, що в таку негоду лише своїм пледом він не обійдеться. Спочатку він навіть подумував, чи не варто купити хутряного мішка, та зрештою відмовився від цього, можна сказати, злякався такої думки.

— Ні, ні, — сказав він, — обмежимося ковдрами! Для них удома я знайду застосування, ковдри потрібні скрізь, у цьому немає нічого особливого чи дивного. Тоді як хутряний мішок — це вже досить спеціальна річ. Зрозумій мене правильно, якщо я придбаю хутряний мішок, мені здаватиметься, буцім-то я хочу тут оселитися й, так би мовити, вже належу до вашого товариства... Коротше кажучи, немає чого тут і говорити, абсолютно не варто купувати хутряний мішок на якихось два-три тижні.

Йоахим погодився, й вони придбали в багатій крамниці англійського кварталу дві верблюжі ковдри, такі самі, як у Йоахима, особливо довгі й широкі, приємно м'які на дотик вироби в натуральному кольорі; потім брати розпорядилися негайно переслати ковдри до міжнародного санаторію «Берґгоф», кімната 34. Ще сьогодні по обіді Ганс Касторп мав намір ними скористатися.

Звичайно, це відбулось після другого сніданку, адже розпорядок дня не давав жодної іншої можливости спуститися до містечка. Тепер дощило, й сніг перетворився в бризкаючу крижану кашу. На шляху додому вони наздогнали Сеттембріні, який під парасолею також ішов до санаторію, хоча й простоволосий. Італієць був геть пожовклий і, з усього видно, перебував у елегійному настрої. Правильними, чітко дібраними словами він нарікав на холод і вологість, від яких так страждав. Якби, принаймні, ввімкнули опалення! Але ця жахлива адміністрація вимикає опалення, тільки-но перестає падати сніг — абсурдне правило, позбавлене здорового глузду! І коли Ганс Касторп відповів, що, на його думку, низька температура в кімнатах може становити один із принципів терапії, — очевидно, таким чином намагаються уникнути розніження пацієнтів, на що Сеттембріні відповів з нищівною іронією:

— Як ви кажете, принципи терапії? Високі й недоторканні принципи терапії!

Ганс Касторп справді говорив про них правильним тоном, а саме тоном релігійности та покори. Лише впадало в око — навіть коли бути цілком позитивно настроєним — що безперечною пошаною користуються саме ті принципи, які повністю збігаються з економічними інтересами власників закладу — тоді як на інші принципи, котрі з такими інтересами не дуже пов'язані, здебільше заплющують очі... Й поки брати сміялися, Сеттембріні, у зв'язку з теплом, якого йому так бракує, взявся розповідати про свого померлого батька.