Розділ четвертий

— Ага, і де ж ваш термометр?

— Я не маю з собою, пані старша сестро. Навіщо, я ж тут лише в гостях, я здоровий.

— Ахінея! Ви покликали мене тому, що ви здорові?

— Ні, — посміхнувся він увічливо, — тому що я трохи...

— Застудилися. Такі застуди в нас часто трапляються. Тут! — сказала вона й знову полізла до своєї сумочки, аби витягти звідти на показ два шкіряні футлярчики, чорний та червоний, які вона також поклала на стіл. — Ось цей коштує три франки п'ятдесят, а цей — п'ять франків. Звичайно, цей, за п'ять, був би для вас кращим. Вистачить на все життя, якщо з ним правильно обходитися.

Посміхаючись, Ганс Касторп узяв зі столу червоний футлярчик і відкрив його. Мовби коштовна прикраса, лежав скляний термометр на червоному шовку у заглибленні, зробленому якраз на його розмір. Цілі градуси були позначені червоними, а десяті — чорними рисками. Цифри були червоними, пиптик унизу — заповнений дзеркально сяючою ртуттю. Стовпчик був охолоджений і знаходився внизу, набагато нижче нормальної температури організму.

Ганс Касторп розумів, що має якось реабілітуватися.

— Я візьму цей, — сказав він, навіть не подивившись на другий. — Ось цей, за п'ять. Чи можу я його зразу...

— Гаразд! — пискнула старша сестра. — Не варто скупердяйствувати, коли йдеться про купівлю важливих речей! З оплатою не горить, буде внесено до рахунку. Дайте сюди, стовпчик треба зовсім маленьким зробити, загнати в самий кінець — ось так. — І вона взяла у нього з рук термометр, кілька разів тріпнула ним і загнала ртуть ще далі, нижче 35. — Він підніметься, помандрує нагору, оцей «Меркурій»! — сказала вона. — Ось ваше придбання! Ви, сподіваюся, знаєте, як то в нас роблять? Під ваш дорогоцінний язик на сім хвилин чотири рази на день, і добре стисніть ваші цінні губи. Бувайте, хай йому грець! Бажаю добрих результатів! — І старша сестра вийшла з кімнати.

Ганс Касторп уклонивсь та так і стояв біля столу, дивлячись на двері, за якими вона зникла, й на залишений нею прилад. «Отже це і є старша сестра фон Мілендонк, — думав він. — Сеттембріні її не любить, і то правда, вона має неприємні риси. Ячмінь — то зовсім негарно, до речі, він у неї не постійний. Але чого вона ввесь час каже «хай йому грець!»? Це звучить так безцеремонно й дивно. Та ще й продала мені один термометр, у неї завжди є в сумці кілька штук. Тут, напевне, скрізь ці термометри, в усіх крамницях, навіть там, де не чекаєш, про це говорив Йоахим. Але мені не треба було й напружуватися, він сам упав до рук». Ганс Касторп дістав крихкий прилад з футляру, роздивився його й неспокійно став ходити з ним по кімнаті. Його серце билося швидко й сильно. Він зиркнув на відчинений балкон і зробив рух до вхідних дверей, з наміром піти до Йоахима, та потім передумав і знов опинився перед столом, при цьому кахикнув аби спробувати власний голос. І потім закашлявся. «Так, я маю перевірити, чи в мене немає лихоманки від нежиті, — промовив він і швидко вставив термометр гостряком зі ртуттю під язик, так що прилад виступав уперед і різко вгору, міцно затиснутий губами аби не пропускати повітря ззовні. Потім він глянув на свій наручний годинник: було за двадцять чотири хвилини десята. І він почав чекати, коли минуть сім хвилин.

— Ані секунди більше, — подумав він, — ані секунди менше. На мене можна покластися. Мені не треба підміняти термометр «німою сестрою», як для тієї особи, про яку розповідав Сеттембріні, Оттілії Кнайфер». — І він став ходити кімнатою, притискаючи прилад язиком.

Час повз, оті сім хвилин видавалися безконечними. Ось минули дві з половиною хвилини, а Ганс Касторп уже позирав на стрілку годинника, чи не проґавить момент. Він займався тисячею справ, брав у руки речі й ставив їх на місце, виходив на балкон, остерігаючись, аби не помітив брат, роздивлявся пейзаж, ту гірську долину, яку вже достеменно вивчив у всіх її подобах: з її шпилями, гребінчастим силуетом та скосами, з розміщеними праворуч лаштунками Брембюлю, спина якого стрімко вривалася перед містечком, а схил поріс буйною альпійською зеленню, з гірськими формаціями праворуч, назви яких йому також стали добре відомими, та з Альтайнвандом, що з цієї перспективи, здавалося, замикав долину на півдні, — дивився вниз, на доріжки та клумби садової платформи, на скелястий ґрот, смереки, дослухався до шепотіння, що лунало з павільйону для лежання, де відбувалися процедури, й повернувся назад у кімнату, при цьому він зручніше переклав у роті термометр, потім зігнув руку та відгорнув манжет на зап'ясті, щоб поглянути на годинник. Доклавши значних зусиль, пересовуючи, штовхаючи й копаючи носаком різні речі, він згаяв шість хвилин. Оскільки ж, стоячи посеред кімнати, він поринув у мрії й дав розлитися своїм думкам, то остання хвилина, яка йому залишалася, прошмигнула, ніби на котячих лапках, непоміченою, новий рух руки відкрив перед ним її таємну втечу, і вже було трохи запізно, восьма хвилина вже на чверть була в минулому, і він, думаючи про те, що це не може зашкодити і не вплине на результат, вихопив термометр з рота і вп'явся в нього збентеженими очима.

Він зразу не збагнув, яким є показник, блиск ртуті злився з відблиском плескато-закругленої скляної оболонки, стовпчик, здавалося, був то зовсім угорі, то зовсім зникав, Ганс Касторп підніс прилад ближче до очей, крутив сюди-туди і нічого не міг збагнути. Врешті, під певним ракурсом, картина стала для нього чіткою, він міцно тримав прилад і усвідомлював побачене розумом. Справді, «Меркурій» розширився, він сильно розширився, стовпчик піднявся досить високо, був на багато поділок вище від нормальної температури тіла, Ганс Касторп мав 37,6.

Просто зранку, між десятою та пів на одинадцяту 37,6 — це було занадто, це вже була «температура», гарячка як наслідок інфекції, яку він підхопив, залишалося тільки питання, який це вид інфекції. 37,6 — у Йоахима також було не більше, тут ніхто не має більше, окрім тяжкохворих та морібундусів, що мають постільний режим, — ані Клеефельд із пневмотораксом, ані... також пані Шоша. Звичайно, в його випадку це було зовсім не те — просто температура через нежить, як то називають на рівнині. Але точно розрізнити та розділити це було неможливо, Ганс Касторп мав сумнів, що температура з'явилася в нього після того, як він застудився, й жалкував, що не запитався про це в «Меркурія» трохи раніше, з самого початку, як то йому пропонував надвірний радник. То була дуже розумна порада, тепер це стало очевидним, а Сеттембріні не мав рації, коли так в'їдливо про це сміявся — Сеттембріні з його республікою та красивим стилем. Ганс Касторп зневажав республіку та красивий стиль. Він знову й знову перевіряв показник термометра, що раз по раз зникав через віддзеркалення та знову з'являвся, коли Ганс Касторп крутив і обертав прилад: показник був 37,6 і це — з самого ранку!

Ганс Касторп був дуже схвильований. Він кілька разів пройшовся кімнатою з термометром у руці, тримаючи його горизонтально, аби не збити ртуть вертикальним струсом, потім з усією обережністю поклав його на туалетний столик і в пальті та з ковдрами вийшов на процедуру лежання. Сидячи, він накинувся ковдрою так, як його навчили, з боків та спіднизу, одну за одною, вже натренованими рухами, потім тихо лежав, чекаючи на другий сніданок та прихід Йоахима. Часом він посміхавсь і, здавалося, ніби справді посміхається до когось. Часом його груди здіймалися від задушливого струсу, й тоді він кашляв своїми враженими катаром грудьми.

Йоахим застав його ще лежачого, коли об одинадцятій годині, після ударів гонга зайшов до нього, аби разом піти до сніданку.

— Ну що? — запитав він подивовано, зупинившись перед шезлонгом...

Ганс Касторп мовчав ще якусь мить і дивився перед собою. Потім відповів:

— Так, остання новина полягає в тому, що в мене трохи підвищена температура.

— Що це має означати? — спитав Йоахим. — Ти відчуваєш жар?