Розділ четвертий

— Ну-ну, ви, — сказала вчителька, і її вкриті пушком щоки зашарілись, а вона жартівливо погрожувала. — Що це за правдиві історії, що за жарти. Дивіться-дивіться.

— Ой, ой, ой, — мовила також пані Штер, пригрозивши куцим, червоним пальцем, піднісши його до носа. — Темпус у нього ще є, в цього пана Гостя. Ну, ви просто веселун!

Навіть двоюрідна бабуся на протилежному кінці столу жартівливо й весело пригрозила йому, коли новина дійшла до неї; гарна Маруся, яка дотепер не звертала на нього майже жодної уваги, нахилилася в його бік і глянула своїми круглими карими очима, притиснувши до губів помаранчеву хустинку, а потім також пригрозила пальчиком; навіть доктор Блюменколь, якому пані Штер розповіла новину, не міг утриматися, щоб не приєднатись до спільного жесту, щоправда не дивлячись Гансу Касторпу в очі, й лише міс Робінсон як завжди виявила свою цілковиту безучасність та замкненість. Йоахим заради пристойности тримав очі опущеними.

Ганс Касторп, потішений стількома жартами, гадав, що має скромно все заперечити.

— Ні, ні, — сказав він. — Ви помиляєтесь, у мене абсолютно безневинний випадок, у мене нежить, бачите: сльози навертаються на очі, в грудях хрипить, я кашляв півночі, досить-таки неприємна річ...

Але вони не приймали його виправдань, усі сміялися й махали руками, вигукуючи: «Так, так, одні виверти, відмовки, гарячка від нежиті, це ми знаємо, це ми вже знаємо!» А потім усі в один голос стали вимагати, щоб Ганс Касторп записався на обстеження. Від новини сусіди перебували у доброму гуморі; а під час сніданку за столом Ганса Касторпа панував особливо жвавий настрій. У пані Штер — з розпашілим, упертим обличчям в обрамленні рюшів на комірі та з прищиками на щоках — проявилася якась просто-таки шалена балакучість, особливо розійшлася вона про насолоду кашляння — так, в цьому неодмінно є елемент розваги й насолоди, коли в глибині грудей збільшується, наростає лоскотання, а людина так глибоко вдихає повітря, щоб задовольнити подразник: це така сама насолода, як і чхання, коли охота до цього неймовірно наростає й стає невідворотною, а людина із задурманеною міною кілька разів бурхливо видихає та вдихає повітря, почуває себе блаженно, і від цього благословенного викиду забуває про все на світі. А часом це трапляється два-три рази підряд. Це миті безкоштовної насолоди життям, як, наприклад, також насолода чухати навесні відморожені місця, коли вони так солодко сверблять — так сильно й немилосердно чухатися аж до крови та шаленства від задоволення, а коли при цьому випадково поглянути у дзеркало, то ви побачите замість власного обличчя якусь чортячу подобу.

Так відверто детально говорила неосвічена пані Штер, аж поки коротку, хоча й ситну перекуску було завершено, й брати вирушили на свою другу дообідню прогулянку в долину, до Пляц-Давоса. Йоахим ішов занурений у власні думки, а Ганс Касторп стогнав од нежиті та відкашлювався із застуджених грудей. Уже дорогою додому Йоахим сказав:

— Маю пропозицію. Сьогодні п'ятниця, завтра по обіді в мене щомісячне обстеження. Це не генеральне обстеження, просто Беренс трохи мене обдивиться, Кроковскі зробить кілька записів. Ти можеш піти разом зі мною, щоб тебе принагідно також прослухали. Це ж просто смішно: якби ти був удома, ти б тоді також викликав Гайдекінда. А тут два фахівці, а ти від них утікаєш, сам не знаючи, в якому ти стані, настільки глибоко це в тобі сидить і чи не було б краще для тебе піти в ліжко.

— Гаразд, — відказав Ганс Касторп. — Як хочеш. Звичайно, я можу це зробити. Самому цікаво побути при обстеженні.

Так вони дійшли згоди, а коли піднялися до санаторію, до речі, випало зустрітися з надвірним радником Беренсом, і хлопці скористалися з нагоди, аби звернутися зі своїм проханням.

Беренс вийшов з під'їзду, здавався високим та струнким у збитім на потилицю високому капелюсі, із сигарою в роті, з синіми щоками та сльозавими очима, він був увесь в діяльності, занурений у справи своєї приватної практики, і, за його власними поясненнями, закінчивши роботу в операційній, він збирався до містечка відвідати тамтешніх пацієнтів.

— Добридень, панове! — сказав Беренс. — Увесь час гуляєте? Як воно, гарно у великому світі? Я саме вертаюся після нерівного двобою з ножем та пилкою для кісток — то непроста справа, знаєте, резекція ребер. Раніше п'ятдесят відсотків залишалися назавжди на столі. Тепер у нас кращі результати, та все ж часом маємо також справу з передчасним mortis causa[15]. Ну, сьогоднішній розумів гумор, у вирішальну мить проявив витримку... Ну й штука, цей людський торакс, який перестав ним бути. М'яка тканина, знаєте, якась недоречність, легке скаламутнення ідеї, так би мовити. Ну, а як ви? Як ваше шановне самопочуття? Удвох життєві обставини сприймаються таки веселіше, хіба ні, Цімсен? А ви досвідчений хитрун! Чого ж ви плачете, шукачу розваг? — нараз обернувся він до Ганса Касторпа. — Публічне плакання тут не дозволяється. Заборонено правилами санаторію. А то всі почнуть.

— Це в мене нежить, пане надвірний раднику, — відповів Ганс Касторп. — Не знаю, як то було можливо, але я вхопив страшенний катар. Ще й кашель, та й груди добряче заклало.

— Ага! — сказав Беренс. — То ви маєте звернутися за порадою до кваліфікованого лікаря.

Брати засміялися, і Йоахим відповів, клацнувши підборами:

— Ми якраз маємо такий намір, пане надвірний раднику. Завтра в мене обстеження, тож ми хотіли запитати, чи не були б ви так ласкаві, оглянути заодно ще й мого брата в перших. Хочемо з'ясувати, чи він зможе у вівторок від'їхати звідси...

— М. 3.! — сказав Беренс. — М. 3. 3. 3.! Ми зробимо з задоволенням! Можна було це давно зробити. Якщо вже ви опинилися тут, то варто цим скористатись. Але мені не хотілося бути надто наполегливим. Отже, завтра о другій, зразу після обіду!

— Я, до речі, ще маю невелику температуру, — зауважив Ганс Касторп.

— Що ви кажете! — вигукнув Беренс. — Хочете мені розповісти новину? Думаєте, я не маю очей! — і він показав своїм велетенським вказівним пальцем на обидва залиті кров'ю, водянисто-блакитні, сльозаві очні яблука.

— До речі, скільки ж ви маєте?