Розділ четвертий

Ганс Касторп знову трохи почекав з відповіддю й потім з деякою млявістю в голосі сказав таке:

— Жар, мій дорогий, я відчуваю вже давно, власне весь час. Але зараз ідеться не про суб'єктивне відчутя, а про доконаний факт. Я поміряв собі температуру.

— Поміряв температуру? Чим? — злякано вигукнув Йоахим.

— Звичайно, термометром, — відповів Ганс Касторп не без іронії та строгости. — Старша сестра продала мені один. Чому вона постійно каже «хай йому грець», я не знаю; це не дуже коректно. Але вона, незважаючи на поспіх, продала мені дуже добрий термометр, і якщо ти хочеш переконатися, скільки він показує, то піди глянь, він лежить на туалетному столику. Температура мінімально підвищена.

Йоахим розвернувся і швидко зайшов до кімнати. Коли повернувся, то промовив вагаючись:

— Так, тут 37,5.

— Значить він трохи збився! — швидко вставив Ганс Касторп. — Було шість десятих.

— Для ранку таку температуру ні в якому разі не можна назвати мінімальною, — відгукнувся Йоахим. — Добрий мені подарунок, — сказав він, ставши перед шезлонгом Ганса Касторпа, як ото стоять перед «приємним сюрпризом», руки в боки та схиливши набік голову. — Тобі доведеться йти в ліжко.

Ганс Касторп мав на це готову відповідь.

— Я не розумію, чому я з температурою 37,6 маю йти в ліжко, коли ти та багато інших, у яких температура не нижча, — якщо ви всі тут вільно ходите.

— Це ж трохи інше, — сказав Йоахим. — У тебе це акутно й безневинно. У тебе просто гарячка від нежиті.

— По-перше, — відповів Ганс Касторп, розділивши свою промову навіть на «по-перше» й «по-друге», — я не розумію, чому з безневинною гарячкою — припустимо, що така взагалі буває — з безневинною гарячкою я маю лежати в ліжку, а з іншою — ні. А, по-друге, я ж кажу тобі, що нежить жару мені не додала більше, ніж я мав до цього. Я стою на позиції, що 37,6 дорівнюють 37,6. Якщо ви можете з такою температурою бути на ногах, то і я можу.

— Але я мав чотири тижні лежати, як прибув сюди, — заперечив Йоахим, — і лише коли виявилося, що температура внаслідок постільного режиму не спадає, мені дозволили встати.

Ганс Касторп посміхнувся.

— Ну й що? На мою думку, з тобою було трохи інакше. Ти заплутався в протиріччях. Спершу розрізняєш, а потім ставиш на один щабель. Це ж якась ахінея...

Йоахим обернувся на підборі, а коли знову став лицем до свого брата, було видно, що його засмагле обличчя стало ніби темнішим.

— Ні, — сказав він, — я нічого не ставлю на один щабель. Ти майстер заплутувати. Я лише вважаю, що ти жахливо застуджений, це чути в твоєму голосі, й ти маєш лягти в ліжко, щоб скоротити процес, адже наступного тижня ти хочеш їхати додому. Якщо ж не хочеш — я маю на увазі: якщо ти не хочеш лягти, то можеш і не робити. Я не збираюся робити тобі жодних приписів. У всякому разі зараз ми маємо йти на сніданок. Нумо, бо вже запізнюємося.

— Правильно. Ходімо! — сказав Ганс Касторп і скинув із себе ковдри. Він зайшов у кімнату, аби пригладити щіткою волосся, і поки це робив, Йоахим ще раз поглянув на термометр, що лежав на туалетному столику, при цьому Ганс Касторп не зводив з нього ока. Потім вони мовчки пішли й невдовзі зайняли свої місця в їдальні, де, як завжди в цю годину, аж рябіло від склянок з молоком.

Коли карлиця принесла для Ганса Касторпа кульмбахського пива, він із серйозним виразом обличчя відмовився. Краще я сьогодні не питиму пива, зовсім нічого не питиму, ні, дуже дякую, хіба що ковток води. Це викликало увагу. Чому це? Що за вигадки! Чому без пива? Ганс Касторп пояснив, що у нього невисока температура, 37,6. Мінімальна.

На нього насварилися пальцем, Ганс Касторп почувався якось дивно. З хитруватим виразом обличчя сусіди за столом підморгували одним оком та підносили вказівний палець на висоту вуха, так ніби про когось, хто досі прикидався безневинним, стали відомими зухвалі, пікантні речі.