Розділ четвертий

— Від тромбу? Ну, що ж, це було давно. А ваш шановний батько?

— Він помер від запалення легень, — сказав Ганс Касторп, — і мій дід також, — додав він.

— Ага, він також? Ну, досить про родичів. А щодо вас, то ви, певне, завжди були досить недокрівним, еге ж? А, часом, від фізичної чи розумової роботи ви швидко втомлювались? Таки втомлювалися? Й у вас було сильне серцебиття? Лише останнім часом? Добре, а окрім того, напевне, ви маєте сильну схильність до катарів дихальних шляхів. Чи знаєте ви, що ви були й раніше хворим?

— Я?

— Так, саме вас я маю на увазі. Ви чуєте різницю? — і надвірний радник поперемінно постукав ліворуч угорі грудей та трохи нижче.

— Звучить трохи глухіше, ніж отут, — сказав Ганс Касторп.

— Дуже добре. З вас вийшов би спеціаліст. Отже, тут чути приглушені тони, а такі приглушені тони вказують на задавнені місця, де вже почалося завапновування, зарубцювання, якщо хочете. Ви старий пацієнт, Касторп, але ми нікого не будемо звинувачувати, що ви про це не знали. Поставити ранній діагноз важко — особливо для шановних колег з рівнини. Я не кажу, ніби в нас чутливіші вуха, хоча спеціальні тренування трохи дають. Але повітря допомагає нам чути, розумієте, розріджене, сухе повітря, тут, нагорі.

— Ясна річ, — сказав Ганс Касторп.

— Добре, Касторп. А тепер послухайте, юначе, я хочу сказати вам багато золотих слів. Якби з вами більше нічого не було, розумієте, окрім тих приглушених тонів та шрамів на вашій еоловій трубці всередині і якби все обмежилося тими чужорідними тілами з вапняку, то я послав би вас до вашого родинного вогнища й ні на йоту вами б не займався, ви розумієте? Та судячи з того, який стан справ тепер і яким є результат обстеження, враховуючи те, що ви й так уже тут, з нами — то їхати додому не варто, Гансе Касторп, — незабаром вам усе одно доведеться повернутися.

Ганс Касторп знову відчув, як кров заливає серце, так що воно просто гупає, і Йоахим все ще стояв, тримаючи руками нижні ґудзики й опустивши очі.

— Адже окрім приглушених тонів, — сказав надвірний радник, — ви маєте там, ліворуч угорі також одне шерхке місце, що сприймається майже як шум, і це, безперечно, свіже місце. Я не хочу нічого говорити про джерело розм'ягчення, але це, безперечно, «мокра плямка». І якщо ви там, унизу й далі так ходитимете, мій дорогий, то у вас, не мало, не багато, цілий клапоть легені полетить під три чорти.

Ганс Касторп стояв, не рухаючись, навколо рота в нього почалося дивне посмикування, й можна було крізь ребра чітко бачити, як його серце пульсує. Він поглянув на Йоахима, очей якого не знайшов, і потім знову на обличчя надвірного радника з синіми щоками і так само синіми сльозавими очима та ледь скошеними в один бік вусиками.

— Як об'єктивне підтвердження, — вів далі Беренс, — ми маємо вашу температуру: 37,6 зранку, що приблизно збігається з акустичними даними.

— Я ж думав, — сказав Ганс Касторп, — що гарячка в мене від катару.

— А катар? — перебив надвірний радник. — Звідки він узявся? Давайте я вам щось розповім, пане Касторп, і майте на увазі, ви наділені достатньо великою кількістю мозкових звивин, настільки я знаю. Отже, повітря тут у нас добре проти хвороби, це й ваша думка, хіба не так? А так воно і є. Але воно добре і для хвороби, ви розумієте мене, воно спонукає її, воно революціонує тіло, воно дає латентній хворобі вийти на поверхню, й таким виходом на поверхню, ще й зовсім не найгіршим, є катар. І, якщо хочете знати мою думку, то я не знаю, чи була у вас гарячка ще на рівнині, але тут, нагорі, ви замали її зразу, в перший же день, і зовсім не через ваш катар.

— Так, — сказав Ганс Касторп, — мені також так здається.

— Зразу ви, напевне, були ніби напідпитку, — додав надвірний радник. — Це отрути, які стимулюють хворобу, їх продукують бактерії; вони діють на центральну нервову систему як хмільне, розумієте, і від цього з'являються червоні щічки. Спочатку у вас буде постільний режим, Касторп; ми подивимося, може, за кілька тижнів спокою зможемо позбавити вас цього хмільного стану. А далі буде видно. Ми зробимо гарну світлину вас ізсередини — ви матимете задоволення від можливости зазирнути в нутро власної персони. Але я вам скажу зразу: таке, як у вас, не виліковується за два дні, рекламні успіхи та диво-курси лікування ми надати не можемо. Проте мені зразу здалося, що ви будете кращим пацієнтом, з більшим хистом до хворіння, аніж отой бригадний генерал, який завжди хоче негайно забратися геть, тільки-но в нього на дві-три поділки знижується температура. Так ніби «лежати» гірша команда, ніж «стояти струнко»! Спокій — це перший громадянський обов'язок, а нетерплячка лише шкодить. Дивіться ж, не розчаруйте мене, Касторп, і прошу, не підведіть мене з моїм знанням людей! А тепер кроком руш у ліжко.

На цьому надвірний радник закінчив розмову й сів до письмового столу, щоб, як людина, зайнята багатьма справами, заповнити письмовою роботою паузу до наступного обстеження. Зате доктор Кроковскі підвівся зі свого місця, підійшов до Ганса Касторпа, різко схилив набік голову, поклав одну руку на його плече та, виразно посміхаючись, так що було видно крізь бороду його жовті зуби, щиро потиснув йому правицю.