Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

al donjon li premiers

it li secunz joste iceus qui … pans

it al refuge

it a Nostre Dame de l'altre part de l'iau

it a l'ostel des popelicans

il a la pierre

3 foiz 6 avant la feste … la Grant Pute.

“Тридцять шість років після возу з сіном, святоіванова ніч 1344 року, шість запечатаних послань для лицарів у білих плащах, лицарі-відступники Провену, для помсти. Шість разів по шість у шести місцях, кожного разу по двадцять років, що дає в результаті сто двадцять років — ось він, План. Перші — до замку, далі знову до тих, що їли хліб, знову у криївку, знову до Нашої Пані поза рікою, відтак до дому попеліканів, і врешті до каменя. Бачите, 1344 року послання каже, що перші повинні йти до замку. І справді, лицарі осіли в Томарі 1357 року. Тепер ми мусимо запитати себе, куди повинні податися лицарі другого осередку. Нумо — уявімо себе тамплієрами, що переховуються, куди б ви пішли, щоб зорганізувати другий осередок?”

“Гм… Якщо це правда, що ота група тамплієрів на возі втекла до Шотландії… Але чому це в Шотландії вони повинні їсти хліб?”

У побудові асоціативних ланцюгів я став неперевершеним. Можна було виходити з будь-якої точки. Шотландія, Гайлендс — Високогір’я, друїдичні обряди, ніч на святого Івана, літнє сонцестояння, святоіванівські вогнища, Золота Галузка… Ось вам і слід, дарма що нечіткий. Я читав про святоіванівські вогнища у Золотій Галузці Фрейзера.

Я зателефонував Лїї. “Зроби мені ласку, візьми Золоту Галузку і подивися, що він там говорить про святоіванівські вогнища”.

Лія в таких речах була незрівнянна. Вона одразу знайшла потрібний розділ. “Що ти хочеш знати? Це дуже стародавній обряд, який практикувався майже у всіх країнах Європи. Це святкування тої миті, коли сонце виходить на вершину свого шляху, а святого Івана дочепили, щоб схристиянізувати всю цю історію …”

“Чи їли там хліб, у Шотландії?”

“Зажди, подивлюся… Здається, ні… Ага, он воно що, хліб вони їли не на святого Івана, а в ніч на Перше травня, в ніч вогнищ Бельтана, це свято друїдичного походження, особливо поширене у шотландському Високогір’ї…”

“Саме це нам і потрібне! А чому вони їдять хліб?”

“Вони замішують корж із борошна та вівса і підсмажують його на жарі… Відтак відбувається обряд, що нагадує стародавні людські жертви… Такий підпалок називається bannock…”

“Як? Продиктуй по літерах!” Вона зробила це, я подякував їй, сказавши, що вона — моя Беатріче, моя фея Морґана та інші пестливі речі. Я спробував згадати свою дипломну працю. За легендою, таємничий осередок знаходить притулок у Шотландії, у короля Роберта Брюса, і тамплієри допомагають королю здобути перемогу в битві під Баннок-Берном. У винагороду король формує з них новий орден Лицарів св. Андрія Шотландського.

Я взяв із полиці великий англійський словник і почав шукати: bannok середньовічною англійською (bannuc давньосаксонською, bannach гельською) означало вид коржа, спеченого на блясі або на решітці, з ячменю, вівса чи інших злаків. Burn — означає потік. Треба було лишень перекласти це так, як це зробили б французькі тамплієри, посилаючи повідомлення з Шотландії своїм землякам у Провені — і виходило щось наче потік коржа, чи пирога або хліба. Той, хто їв хліб — це той, хто здобув перемогу біля хлібного потоку, а отже, це шотландський осередок, який тоді, можливо, вже поширився на цілі Британські острови. Цілком логічно — від Португалії до Англії, цей шлях набагато коротший, ніж шлях від полюсу до Палестини.

68

Хай шати твої будуть білосніжними… Як зночить, запали багато світел, нехай усе палає… Тепер почни комбінувати літеру з літерою, або багато літер, переміщай і переставляй їх, аж поки не зігріється твоє серце. Уважай на рух літер і на те, що ти можеш викликати, перемішуючи їх. А коли відчуєш, що твоє серце гаряче, коли побачиш, що через комбінації літер ти починаєш уловлювати речі, які ти не міг би пізнати сам або за допомогою передання, коли ти готовий одержати наплив божественної сили, яка проникне в тебе, ужий тоді всю глибину своєї мислі, щоб уявити в серці Ім’я та Його найвищих ангелів так, ніби се людські істоти, які оточують тебе.