Розділ «6 ТІФÉРЕТ»

“Чи не є все це дрібку заплутаним?” поспитав Бельбо.

“Як же інакше? Весь цей люд не залишив по собі жодних документів. Єдині речі, які про них відомі, походять із пліток їхніх ворогів. Але облишмо це. Я лише хотів показати, яким бедламом був у ті часи Близький Схід. Усе це передмова до того, звідки взялися павликіяни. Це послідовники якогось Павла, до якого пристають іконоборці, вигнані з Албанії. Починаючи з VIII сторіччя і далі, ці павликіяни множаться як кролі, із секти стають громадою, з громади — прошарком, із прошарку — політичною силою. Кесарі Візантії починають хвилюватися і висилати проти них імперські війська. Павликіяни поширюються аж до кордонів арабського світу, розходяться до Євфрату, вторгаються на візантійську територію аж до Чорного моря. Всюди потроху засновують колонії, і ми натраляємо на них ще в XVII сторіччі, коли їх навертають єзуїти, декілька їхніх спільнот і далі існують на Балканах та південніше. Тож у що вірять павликіяни? У Бога, єдиного і триєдиного, в Деміурга світу, плоди якого всі ми бачимо. Відкидають Старий Завіт, святі таїнства, зневажають хрест і не віддають почестей Пречистій Діві, оскільки Христос воплотився прямо на небі й пройшов через Марію, наче через трубу. Богомили, які частково черпатимуть від них натхнення, скажуть, що Христос увійшов в одне вухо Марії і вийшов через інше, а вона цього навіть не помітила. Дехто обвинувачує їх також у тому, що вони поклонялися сонцю та дияволові та домішували кров дітей до євхаристійного хліба та вина”.

“Як усі”.

“То були часи, коли для єретика піти на службу Божу було незносним стражданням. Ліпше було стати мусульманином. Такий уже був цей люд. І я розповідаю вам про них тому, що коли єретики-дуалісти розповсюдяться в Італії та у Провансі, то, щоб натякнути, що вони схожі на павликіян, їх називатимуть попеліканами, публіканами, популіканами, яких gallice etiam dicuntur ab aliquis popelicant[175]!”

“Маємо їх нарешті”.

“Авжеж. У IX столітті павликіяни продовжуватимуть тероризувати кесарів Візантії, аж поки кесар Василій не присягнеться, що тільки-но він запопаде їхнього ватажка Хризохейра, котрий увірвався був до церкви святого Йоана Богослова в Ефесі й напоїв коней із начиння зі свяченою водою…”

“Завше та сама примха”, зауважив Бельбо.

“… то всадить йому три стріли в голову. Він посилає проти нього імперське військо, ті хапають його, відрубують йому голову, посилають її кесареві, він ставить її на стіл, — а може, на трюмо або на невелику порфирову колону, — і чах, чах, чах, всаджує йому три стріли, гадаю, по одній у кожне око, а третю — в рот”.

“Чудові люди”, сказав Діоталлеві.

“Вони робили це не зі злоби”, сказав Бельбо. “Йшлося про питання віри. Зміст їхніх сподівань. Продовжуйте, Казобоне, адже наш Діоталлеві й так не зрозуміє цих богословських тонкощів, він же паскудний боговбивець”.

“Закінчую. І от хрестоносці натрапляють на павликіян. Зустріч відбулася поблизу Антіохії під час Першого Хрестового походу, де павликіяни воювали на боці арабів, а також при облозі Константинополя, де павликіянська громада з Філіппополя намагалася здати місто болгарському цареві Йоанниці — аби лиш на зло французам, так твердить Вілардуен. Ось вам і зв’язок із тамплієрами, ось і розв’язок нашої загадки. Легенда твердить, що тамплієри черпали натхнення у катарів, а насправді це тамплієри надихали катарів. Лицарі Храму зіткнулися з павликіянськими громадами під час хрестових походів і встановили загадкові зв’язки з ними, так само як із мусульманськими містиками та єретиками. З іншого боку, вистачить прослідкувати шлях з Ордонансу. Він не міг оминути Балкани”.

“Чому?”

“Бо мені здається очевидним, що шоста зустріч призначена в Єрусалимі. Послання каже йти до каменя. А де ж знаходиться камінь, такий шанований сьогодні мусульманами, що аби його побачити, треба знімати взуття? Таж у самій середині мечеті Омара в Єрусалимі, де колись був Храм тамплієрів. Не знаю, хто мав їх очікувати в Єрусалимі, може, якийсь осередок замаскованих тамплієрів, що вижили, або кабалісти, які мали зв’язки з португальцями, але безсумнівно, що логічно найкоротший шлях, щоб дістатися до Єрусалиму з Німеччини, веде через Балкани, і там чекала п’ята група, павликіянська. Бачите, яким прозорим і логічним стає План”.

“Мушу визнати, що ви мене переконали”, сказав Бельбо. “Але де саме на Балканах очікували попелікани?”

“Як на мене, природними спадкоємцями павликіян були болгарські богомили, але тамплієри з Провену не могли ще знати, що небагатьма роками пізніше Болгарію захоплять турки і триматимуть її під своїм пануванням упродовж п’яти століть”.

“Отже, можна вважати, що План зупинився на відтинку між німцями та болгарами. Коли ж це могло статися?”

“1824 року”, сказав Діоталлеві.

“Даруй, чому?”

Діоталлеві швидко нарисував схему

ПОРТУГАЛІЯ   1344