Розділ «3 БІНÁ»

“Господи, — як би це сказати… Сам не знаю. А ви як кажете?”

“Це в будь-якому випадку ідіотизм, навіть якщо це правда. Тут порушуються правила силогізму. Не можна робити загальних висновків з двох часткових засновків”.

“А якщо б ідіотом були ви?”

“Я був би у доброму, шанованому товаристві”.

“Авжеж, нас оточує ідіотизм. І, можливо, у світлі логічної системи, відмінної від нашої, наш ідіотизм є їхньою мудрістю. Вся історія логіки складається із спроб визначити прийнятне поняття ідіотизму. Занадто велике завдання. Кожен великий мислитель є ідіотом з погляду іншого”.

“Думка як послідовне втілення ідіотизму”.

“Ні, ідіотизм думки як непослідовність іншої думки”.

“Дуже глибокодумно. Вже друга, невдовзі Піладе зачинятиме, я ми ще не добралися до божевільців”.

“Вже пояснюю. Божевільця можна впізнати відразу. Це ідіот який не знає трюків. Ідіот старається довести свою тезу, в нього є логіка, кривобока, але логіка. А божевілець не переймається своїм браком логіки, він простує за допомогою коротких замикань. Для нього все є доказом усього. У божевільця є ідея-фікс, і все, що йому трапляється на шляху, цілком годиться для її підтвердження. Божевільця впізнаєш по тому вільному обходженню із доказами здорового глузду, яке він собі дозволяє, по його готовості до осяянь. І хоч як це дивно, але божевілець раніше чи пізніше витягує на світло денне тамплієрів”.

“Завжди?”

“Існують божевільці і без тамплієрів, але з тамплієрами вони підступніші. Спершу ти їх не впізнаєш, здається, що вони говорять нормально, але тут раптом…” Він хотів було замовити ще одне віскі, але передумав і попросив рахунок. “До речі, щодо тамплієрів. На днях якийсь добродій залишив мені машинопис на цю тему. Гадаю, це саме божевілець, але з людським обличчям. Машинопис починається досить розсудливо. Ви не хотіли б глянути?”

“Із задоволенням. Може, я знайду там щось, що мені прислужиться”.

“Ну, не думаю. Але якщо у вас буде півгодинки вільної, заскочте до нас. Вулиця Сінчеро Ренато, номер один. Це буде корисніше для мене, ніж для вас. Ви мені одразу скажете, чи це щось варте уваги”.

“Чому ви довіряєте моїй думці?”

“Хто вам сказав, що довіряю? Але якщо ви прийдете, я довірятиму. Я довіряю допитливості”.

Увійшов якийсь студент із перекошеним обличчям: “Товариші, там над Навільйо фашисти з ланцюгами!”

“Зараз ми їм покажемо”, сказав суб’єкт із татарськими вусами, який погрожував мені з приводу Леніна. “Ходімо, товариші!” Всі вийшли.

“Що робимо? Ідемо?” запитав я з почуттям вини.

“Ні”, мовив Бельбо. “Ці чутки розпускає Піладе, щоб опорожнити свій заклад. Як на перший вечір, відколи я кинув пити, я щось не зовсім добре себе почуваю. Це, мабуть, абстинентний синдром. Усе те, що я тут наговорив вам аж до цієї хвилини, неправда. Добраніч, Казобоне”.

11