Розділ «19 Натан»

— Гаразд, я переконалася, що не ночувати вдома — не є найрозумніше рішення, коли щойно перебираєшся до свого хлопця.

Вона всміхалась, але то була удавана усмішка, і Вілл, і я знали, що там сталося щось серйозне.

Та й хлопця того звинувачувати я не міг. Бо також не хотів би, щоб моя благовірна всю ніч гуляла з якимось чоловіком, хай і квадриплегіком. А він не бачив, як Вілл на неї дивиться. Пополудні ми зробили небагато. Луїза спорожнила Віллів нараменник, витягнувши усі безкоштовні шампуні, кондиціонери, міні-набори до шиття та шапочки для душу, що потрапили їй під руку в готелі («Не смійся, — сказала вона. — За таких цін Вілл міг купити завод із виробництва шампуню»). Ми дивились якийсь японський мультфільм, що, на думку Вілла, чудово підходив для перегляду при похміллі, я крутився неподалік: почасти тому, що контролював його кров’яний тиск, а почасти тому, що тоді, відверто кажучи, я мислив трохи підступно. Хотів бачити Віллову реакцію, коли скажу, що складу їм компанію.

— Справді? — спитав Вілл. — Ти любиш Міядзакі?

А далі наче похопився й сказав, що, поза сумнівом, мені має сподобатись… бо фільм відмінний і так далі, й таке інше. Але там це було. Я був радий, для нього, на одному рівні. Надто довго він думав лише про одне.

Так от, ми дивилися фільм. Опустили жалюзі, зняли слухавку й дивилися цей дивний мультфільм про дівчинку, яка потрапила в паралельний всесвіт, де жили оті дивні істоти, про половину з яких і не скажеш напевне, добрі вони чи погані. Лу сиділа впритул до Вілла, подавала йому його напій, а одного разу навіть витерла йому око, коли туди щось попало. І це було досить ніжно, хоч я мимоволі запитував себе, що з цього всього вийде.

По перегляді Луїза підняла жалюзі й зробила нам чаю. Вони переглянулись, як люди, які вирішують, чи можна довірити вам таємницю, і розказали мені про поїздку. На десять днів. Ще не вирішили куди, проте шлях буде довгий і буде цікаво. Чи зміг би я поїхати й допомогти?

Ще б пак.

Мушу зняти капелюха перед цією дівчиною. Якби чотири місяці тому хтось сказав мені, що ми з Віллом поїдемо в далеку відпустку, трясця, ба навіть, що ми витягнем його з цього будинку, я б подумав, що той явно сплив із розуму. До речі, перед поїздкою треба побалакати з нею про медичну допомогу Віллові наодинці. Не можна знову схибити, якщо ми застрягнемо в якійсь глушині.

Вони навіть сказали про це місіс Tі, коли та заглянула саме перед Луїзиним виходом. Вілл сказав це так буденно, немов поїздка нічим не відрізняється від прогулянки навколо замку.

Маю сказати, я дуже зрадів. Той клятий сайт для гри в онлайн-покер з’їв усі мої гроші, тож я навіть не планував цього року відпустку. Я навіть пробачив Луїзі ту дурість, коли вона послухала Вілла й не замінила йому трубки, а був же страшенно злий, повірте мені. Так от, усе здавалося чудовим, і я аж присвистував, коли вдягав пальто, уже з нетерпінням сподіваючись на білий пісок та блакитне море. Я навіть намагався обмізкувати, чи зможу поєднати це з коротким візитом додому в Окленд.

А потім я побачив їх: місіс Трейнор стояла надворі біля задніх дверей, а Лу якраз збиралася йти. Я не знаю, про що вони гомоніли, однак обидві були похмурі.

Розчув лишень останню фразу, проте й цього було досить.

— Луїзо, я сподіваюся, ви знаєте, що робите.