Розділ 2 Без рук, без ніг – без обмежень

Я думав, що до того часу вже закінчу школу і, можливо, університет, але що буде далі, не знав. Не думав, що зможу знайти роботу або одружитися, як інші чоловіки. Яка жінка захоче вийти за мене заміж? Тому двадцять один рік для мене був кінцем життєвого шляху. Тоді здавалося, що до цього ще дуже далеко.

«Я розповім про тебе татові», – відповів молодший брат. Я звелів йому нікому нічого не розповідати, заплющив очі й заснув. Прокинувся від того, що на моє ліжко сів тато.

«Хто це тут заводить розмови про самогубство?» – запитав він.

Теплим і заспокійливим тоном він розповів мені про все хороше, що чекає на мене попереду. Він перебирав моє волосся пальцями – мені завжди це подобалося.

«Ми завжди будемо з тобою, – промовив тато. – Все буде гаразд. Обіцяю, ми завжди будемо з тобою. З тобою все буде добре, синку».

Ласкавий дотик і теплий погляд – ось що потребує кожна засмучена й розгублена дитина. На ту мить мені вистачило батькових слів. Він переконав мене в тому, що ми зуміємо знайти правильний шлях. Кожен син хоче вірити батькові. Тієї ночі батько дав мені те, на що я міг спертися. Для дитини немає важливішої людини за батька. Мій батько був щедрий на такі вчинки. Він завжди вмів виявляти любов і підтримку. Я все ще не розумів, як складеться моє життя, але батько сказав, що все буде добре, значить, так і має бути.

Після цієї розмови я міцно заснув. У мене так само бували погані дні й ночі, але я вірив батькам. Вони вселили в мене надію задовго до того, як я став уявляти собі розвиток власного життя. У моєму житті були періоди сумнівів і страху, та на щастя, все це вже пройдений етап. Як і будь-яка людина, я й досі часом сумую, та до мене більше не приходять думки про самогубство. Коли я озираюся назад і згадую своє життя, то можу лише подякувати Богові за те, що він врятував мене від розпачу.

Головне – надія

Я виступав у двадцяти чотирьох країнах світу. Я випустив диски. Мої записи на YouTube переглянули мільйони разів. Мені пощастило вселити надію в мільйони людей. Лишень подумайте, якої б утіхи я позбавився, коли б укоротив собі віку в десять років. Я б не отримав приголомшливої можливості розповісти свою історію ста двадцятьом тисячам слухачів у Індії, вісімнадцятьом тисячам у Колумбії і дев’ятьом тисячам в Україні.

Згодом я почав розуміти, що того дня не сам врятувався – то Бог мене врятував.

Моє життя він наділив глибоким сенсом, метою і радістю. Просто десятирічний хлопчик не міг цього збагнути.

Не припустіться помилки, якої мало не зробив я.

Якби в 1993 році я залишився під водою, то поклав би край своїм тимчасовим мукам. Але якою ціною? Зневірений підліток не міг уявити собі радісного юнака, котрий плаває на Гаваях з морськими черепахами, що займається серфінгом у Каліфорнії або дайвінгом у Колумбії. Та не тільки пригоди важливі. Я ніколи не вплинув би на життя тисяч людей.

Я – всього лише невеличкий приклад милості Божої. Візьміть будь-якого героя – матір Терезу, Магатму Ганді або преподобного Мартіна Лютера Кінга-молодшого, – і ви зрозумієте, що в їхньому житті було чимало труднощів: в’язниці, насильство, навіть загроза смерті. Та вони однак залишалися вірними своїй мрії.

Коли вас охоплять туга і чорні думки, згадайте, що ви маєте вибір. Якщо вам потрібна допомога, попросіть про неї. Ви не самотні. Ви здатні думати про краще і діяти так, щоб наблизити реалізацію своєї мрії.

Згадайте, що було зі мною в дитинстві, і подивіться на моє життя зараз. Хто знає, які радості й досягнення чекають на вас у майбутньому? Хто знає, скільком людям ви зможете допомогти, станете дивом для кого-небудь? То йдіть зі мною, з людиною, котра не має рук і ніг! Ідіть зі мною в майбутнє, сповнене надії!