Розділ 8 Нова перешкода в кущах

Нелегко було впоратися з цією серйозною життєвою зміною. Я завжди добре вчився, але у новій школі одразу відстав. У звичайному шостому класі місць не було, тому мене записали в клас поглибленого вивчення, і мої оцінки різко знизилися. Згадуючи ті дні, я розумію, що просто відчував стрес. А хто б не відчув на моєму місці? Все життя перевернулося догори дриґом, і я опинився на протилежному боці Землі.

У нас навіть більше не було власного будинку. Мій батько працював у дядька Бати, і ми жили в його великому будинку разом з його сім’єю, поки не знайшли житла. Я мало бачив батьків – вони були заклопотані пошуками роботи, поїздками на роботу і пошуками оселі.

Все це мені не подобалося. Я страждав ментально, емоційно і фізично. Тоді я уподібнився черепасі і сховався під своїм панциром. На перервах і під час обіду я залишався на самоті. Часом ховався в кущах біля ігрового майданчика. Та понад усе любив перебувати в музичному класі містера Маккагана.

Містер Маккаган – неймовірний учитель – він і зараз працює в Ліндер-Каньйоні. Він був популярний у школі, як справжня рок-зірка. Мені здається, що за день він давав вісім-дев’ять уроків. Його брат Дафф – легендарний бас-гітарист. Він був членом групи «Guns’N’Roses» та інших груп.

У переїзді з Австралії до Каліфорнії було щось дивне. Мені здавалося, що ми покинули звичайне сімейне існування і переселилися в дивний світ поп-культури. Ми жили біля Лос-Анджелеса і Голлівуда, тому часто зустрічалися з кіно– і телезірками в сусідніх торгових центрах. Половина моїх однокласників мріяла стати акторами. Після школи я міг увімкнути телевізор і побачити чудового хлопця з історичного класу, Джонатана Тейлора Томаса, який брав участь у популярному телевізійному шоу.

Моє життя дуже змінилося. Все перевернулося догори дриґом. Я втратив всю впевненість, якої набув з такими зусиллями. Австралійські однокласники звикли до мене, але в Америці я став чужим у чужій країні. Плюс до всього – дивний акцент і ще дивніше тіло. Принаймні, мені так здавалося. Містер Маккаган бачив, що я ховаюся в його кабінеті. Він намагався умовити мене вийти і поспілкуватися з іншими учнями. Але я не знаходив у собі сил.

Я боровся зі змінами, яких не міг контролювати, замість зосередитися на собі, своєму ставленні і вчинках. Я повинен був це передбачити. Мені було всього дванадцять років, але я вже вмів зосереджуватися на власних здібностях, а не на недоліках. Я змирився з відсутністю рук і ніг і зумів стати доволі щасливою і самостійною дитиною. Але цей переїзд все змінив.

Ви ніколи не помічали, що під час таких перехідних періодів усі почуття загострюються? У вашому житті відбувається серйозний злам, починає здаватися, що кожен фільм і телевізійне шоу звернені саме до тебе. У всіх піснях по радіо кажуть саме про твоє зранене серце. Загострення емоцій і почуттів – це засіб виживання. Воно спрацьовує в періоди стресу і в незнайомих ситуаціях. Загострені почуття – безцінний подарунок самої природи.

Я й зараз пам’ятаю, як прогулянки пляжем пом’якшували стрес від розлучення з Австралією. Гірський краєвид або захід сонця вселяли в душу спокій і тиху радість. Я й сьогодні вважаю, що Каліфорнія – чудове місце, але тоді вона здавалася мені ще прекраснішою.

Позитивні або негативні зміни можуть стати сильним і страшним життєвим досвідом, ось чому відразу ж хочеться їх відкинути. Коли я вивчав ведення бізнесу в коледжі, то довідався, що в більшості великих корпорацій є співробітники, яких називають «агентами змін». Їхнє завдання – допомагати співробітникам долати серйозні зрушення: злиття, нові способи ведення бізнесу, створення нових відділів.

Я сам бізнесмен, і розумію, що кожен співробітник по-своєму відноситься до нових ініціатив або змін своїх обов’язків. Завжди знайдуться люди, котрі із захопленням сприймають все нове. Але більшість людей чинить опір змінам, оскільки наразі їм комфортно. Вони бояться, що їхнє життя погіршиться.

Опір змінам

Всі знають, що ніщо не вічне в цьому світі. Та коли відбуваються якісь події або хтось змушує нас полишити зону комфорту, ми відчуваємо страх і невпевненість. Часом злимося і ображаємося. Навіть коли люди живуть у жахливих умовах – в поганому шлюбі, ходять на погану роботу або живуть в небезпечному місці, – вони часто відмовляються від усього нового, вважають за краще щось стабільне.

Нещодавно я познайомився з Джорджем. Він фізіотерапевт і тренер з фітнесу. Я сказав йому, що маю проблеми зі спиною, і мені потрібно її зміцнити. Але я не можу змусити себе займатися, тому що занадто зайнятий поїздками і керуванням власною компанією. Джордж відреагував стандартно: «Хочеш, щоб спина мучила тебе все життя, нема проблем!».

Він дражнив мене! Мені хотілося всипати йому, як слід. Але потім я зрозумів, що так він мотивував мене, змушував визнати, що коли я не зміню свій спосіб життя, то мені доведеться розплачуватися за наслідки. Він сказав: «Ніку, тобі не потрібно змінюватися, якщо ти цього не хочеш. Але своїй спині можеш допомогти тільки ти сам!».

Я – типовий приклад неправильного ставлення до зміни способу життя. Однак іноді змінам, які реально можуть позитивно вплинути на наше життя, опираються ті, хто перебуває у значно гіршій ситуації. Люди часто бояться позбутися поганого і навіть жахливого, тільки б не потрапляти у незнайомі ситуації. Дехто категорично відмовляється приймати на себе відповідальність за власне життя. Важливість особистої відповідальності підкреслив президент Барак Обама. Він сказав: «Ми і є ті зміни, яких ми сподіваємося». Але деякі люди борються з припливом, навіть коли виникає загроза втопитися.

Є й ті, кого відповідальність лякає більше, ніж зміна. Коли життя підкидає щось таке, що нівелює наші плани, ми починаємо нарікати на світ, батьків і навіть однокласника, який у третьому класі вкрав у нас бутерброд. Та докорами нічого не вирішиш. Відповідальність – ось єдиний спосіб подолати проблеми і труднощі на життєвому шляху. Життєвий досвід навчив мене тому, що будь-які позитивні зміни складаються з п’яти етапів.

На жаль, ми занадто повільно визнаємо необхідність змін, оскільки зав’язли в рутині, нехай навіть не надто комфортній. Ми вибираємо бездіяльність просто через лінь чи страх. Часто необхідно щось страшне, щоб ми визнали, що потрібен новий план. Таким моментом для мене стала спроба самогубства. Я довго кріпився, вдавав, що все гаразд, та в глибині душі мене роз’ятрювали чорні думки. Я думав, що як не можу змінити своє тіло, краще покінчити з життям. Дійшовши до краю, я зрозумів, що настав час взяти на себе відповідальність за власне щастя.

Нещодавно мій друг Нед намагався переконати батьків переїхати з будинку, в якому вони прожили сорок років, до будинку для людей похилого віку. Батькове здоров’я різко погіршилося. Мама ж не мала достатньо сил, щоб доглядати за татом. Батьки відмовлялися переїжджати. Вони хотіли залишитися у своєму будинку, бачити сусідів, яких знали все життя: «Ми щасливі тут. Навіщо нам їхати?».

Нед рік умовляв їх поїхати подивитися будинок для літніх людей, який розташовувався всього за декілька кварталів од їхнього будинку. Батьки уявляли собі подібний заклад, як щось страшне, куди «старих привозять помирати». Натомість вони опинилися у чистому, теплому і затишному будинку, де вже жило багато їхніх колишніх сусідів. І помирати там ніхто не збирався. При будинку для літніх людей була клініка, персонал якої міг взяти на себе догляд за батьком, щоб полегшити життя Недової матері.