Розділ 8 Нова перешкода в кущах

Побачивши новий будинок, Недові батьки погодилися переїхати: «Ми не думали, що там може бути так добре».

Якщо вам важко перейти звідти, де ви перебуваєте зараз, туди, де вам потрібно бути, постарайтеся чітко уявити, що означає для вас цей перехід. Поїдьте на нове місце, поспілкуйтеся з новими людьми, поспостерігайте за тими, хто займається вашою новою роботою. Так от познайомившись із новим місцем, вам буде легше покинути старе.

3. Звільнення від старого

Це складний етап для багатьох людей. Уявіть, що ви підіймаєтеся на високу кручу. Ви вже на середині, за сотні футів од землі, щойно дотягнулися до невеликого виступу. Вам страшно. Ви знаєте, що вітер може скинути вас, а шторм взагалі не переживете, однак цей виступ дає вам бодай якесь відчуття безпеки.

Проблема полягає в тому, щоб продовжувати рухатися вгору або спускатися вниз. І для цього потрібно вийти із зони комфорту, що його вам забезпечує цей виступ, а відмовитися від відчуття безпеки, навіть тимчасової або помилкової, нелегко. І байдуже, долаєте ви скелю або обираєте новий життєвий шлях. Необхідно відмовитися від старого і піти новим шляхом. Багато людей пригальмовують на цій стадії або починають шлях, але потім лякливо відступають. Якщо ви опинилися в такій ситуації, уявіть, що піднімаєтеся по драбині. Щоб піднятися на наступний щабель, потрібно розтиснути руку і вхопитися за вищу поперечину. Розслабтеся, і піднімайтеся – крок по кроку! Рухайтеся далі.

4. Примирення з новим

Це ще одна складна стадія для багатьох людей. Можливо, вони вже позбулися старого і рушили в путь до нового. Але поки не досягнутий певний рівень комфорту, є спокуса кинути все і кинутися назад. Цю стадію можна назвати: «Гаразд, я вже тут. То й що?».

Щоб заспокоїтися, потрібно дуже ретельно стежити за своїми думками. Позбавтеся від панічних думок на кшталт: «Господи, що я роблю?!», зосередьтеся на позитиві: «Це неймовірна пригода!».

У перші місяці життя в США мені довелося чимало поборотися з самим собою. Вдень і вночі я крутився в ліжку, переймаючись думками про своє нове і незатишне перебування тут, ховався від інших учнів, боячись, що вони мене дражнитимуть. Але поступово я почав звикати до свого нового дому. По-перше, у мене тут теж були кузени, я просто не так добре знав їх, як своїх австралійських родичів. Американські кузени виявилися чудовими хлопцями. А ще тут були пляж і гори, пустеля, і туди можна було легко дістатися.

Тільки-но я почав думати про те, що Каліфорнія – не така вже й кепська місцина, як батьки вирішили повернутися до Австралії. Коли я подорослішав і закінчив коледж, то повернувся до Каліфорнії. І тепер вона стала для мене домом!

5. Продовження розвитку

Це найкраща стадія успішного переходу. Ви зробили стрибок, і тепер настав час розвиватися в новому середовищі. Насправді, людина не може розвиватися без змін. Хоча процес цей непростий і часом болісний в емоційному і навіть фізичному аспекті, розвиток вартує витрачених зусиль.

До цього я дійшов через власний бізнес. Кілька років тому мені довелося реструктурувати свою компанію і звільнити кількох людей. Я терпіти не можу звільняти людей, просто ненавиджу, оскільки від природи є людиною турботливою. Мені так не подобається повідомляти погані новини дорогим людям, що уві сні бачу жахіття про те, як звільняю співробітників, яких давно знаю і люблю як друзів. Але компанія не змогла б розвиватися без цього кроку. Не можу сказати, що був радий позбутися тих співробітників, я й досі за ними сумую.

Наростаючий біль – це сигнал того, що ви досягли нових висот. Вам не обов’язково там сподобається, але ви повинні знати, що це неминучість, це передвісник нового, світлого майбутнього.

---

Змініть світ

---

Під час подорожей я бачив людей на всіх етапах змін. Особливо яскраво це проявилося під час поїздки до Індії в 2008 році, про яку я розповідав раніше. Я приїхав виступати в Мумбаї – найбільшому місті Індії і другому за кількістю населення в світі. Розташоване воно на західному узбережжі Індії, на березі Аравійського моря, і є фінансовим та культурним центром країни. Колись воно називалося Бомбеєм.

У цьому місті величезне багатство існує поряд із убозтвом. Увагу до Мумбаї привернув оскароносний фільм «Мільйонер із нетрів». Певна річ, фільм чудовий, але він дає лише поверхневе уявлення про жахи нетрів, про сексуальне рабство, яке процвітає в місті, де переважають індуси і мусульмани, а християн майже немає.

За певними даними, в Мумбаї торгувати тілом доводиться більш ніж півмільйону людей. Переважну більшість повій було викрадено з маленьких сіл Непалу, Бангладеш і сільських районів Індії. Багато з них – девадасі. Вони поклоняються індуїстській богині, і до проституції їх примушують жерці. Інші повії – хіджра, тобто кастровані чоловіки. Вони живуть у жахливому бруді та змушені займатися сексом щонайменше з чотирма чоловіками за ніч. Вони поширюють СНІД, від якого помирають мільйони.

Одного разу мене привезли в місцевий квартал червоних ліхтарів, який у Мумбаї називається «Вулицею кліток». Я побачив страждання тутешніх мешканців і мав змогу поспілкуватися з жертвами рабства. Мене запросив преподобний К. К. Деварадж, засновник доброчинної програми з визволення людей із сексуального рабства заради нового, здорового життя.

Дядечко Дев утримує будинок для сиріт, хворих на СНІД, здійснює програми роздачі безкоштовної їжі і медичного обслуговування, рятує хлопчаків-наркоманів. У нього є клініка, де працюють над ліками від СНІДу. Він побачив мій запис і подумав, що в Мумбаї я міг би стати «агентом змін». Він хотів, щоб я переконав жінок-повій облишити своє ремесло і переселитися до притулку. Преподобний Деварадж каже, що кожна поневолена жінка – це «безцінна душа і коштовна перлина».

Програма Девараджа настільки авторитетна в Мумбаї, що сутенери і власниці борделів дозволяють йому і його помічникам-християнам проповідувати, хоча самі є переважно індуїстами. Це дивно, адже преподобний Деварадж переконує повій прийняти християнство і покинути борделі заради нормального життя.

Крапля по краплі, поступово місіонерська робота змінює серця поневолених жінок. Зазвичай дівчаток викрадали у віці від десяти до тринадцяти років. Всі вони виросли в маленьких селах і дуже наївні. Якщо дівчинка не піддавалася на вмовляння, викрадачі зверталися до її батьків, розповідали їм, що в місті вона зароблятиме в п’ятдесят разів більше. Іноді викрадачі просто купували дівчаток у батьків. Ті, хто вибирав і переправляв дівчат у Мумбаї, були їхніми першими і найжорстокішими розбещувачами. А потім дівчата опинялися в руках сутенерів, які казали їм: «Подобається тобі це чи ні, але тепер ти працюєш на нас».

У Мумбаї ми поговорили з кількома колишніми сексуальними рабинями, яким допомогла організація Девараджа. Їхні приголомшливі історії – буденність в Індії. Якщо вони відмовлялися бути повіями, їх били, ґвалтували і садили в клітки у темних і брудних підвалах, де не можна було навіть стояти. Їх морили голодом, катували й мучили, поки вони не корилися. А потім їх відправляли в борделі. Там вони дізнавалися, що їх купили за сімсот американських доларів, і тепер вони повинні три роки відпрацьовувати цей борг. Колишні секс-рабині розповідали нам, що займалися сексом сотні разів. За кожен раз із їхнього боргу списували два долари.