РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Та зубна щітка в дорозі не дає мені спокійно дихнути, геть затруює життя. Буває, серед ночі мені присниться, ніби я забув узяти зубну щітку; я схоплююсь, облитий холодним потом, і починаю шукати її. А вранці вкладаю її у валізу, ще не почистивши зубів, і мушу знов розпаковуватися, щоб її знайти, а знаходжу неодмінно аж на дні валізи. Потім спаковуюся вдруге, а щітку вкласти забуваю, і доводиться в останню мить прожогом бігти по неї нагору, а на вокзал везти в кишені, загорнену в носовичок.

Звичайно, і цього разу мені довелося викласти з валізи геть усе, і, звичайно, щітки я не знайшов. Я перевернув усі речі, довівши їх до такого стану, в якому, вони, певне, були до створіння світу, коли ще панував первісний хаос. Гаррісова й Джорджева щітки, звичайно, трапились мені на очі разів по вісімнадцять, але моєї не було. Я брав з валізи всі речі одну за одною, піднімав і трусив. Нарешті щітка знайшлася в одному з черевиків. Я спакував валізу ще раз.

Коли я скінчив, Джордж запитав, чи вкладене мило. Я відказав, що мені начхати, вкладене воно чи ні, стукнув покришкою, затяг і защібнув ремені — й раптом згадав, що вклав туди свій кисет із тютюном. Довелося розщібати знову. Коли я скінчив остаточно, було вже п’ять хвилин на одинадцяту, а ми ж іще мали спакувати кошики. Гарріс сказав, що нам лишилося менше дванадцяти годин до від’їзду, тому, мабуть, краще буде, коли решту впорають вони з Джорджем. Я погодився й сів у крісло, а вони взялись до роботи.

Почали вони бадьоро, очевидно з наміром показати мені, як треба пакуватись. Я не озивався й словом, тільки чекав. Коли Джорджа повісять, Гарріс стане найгіршим пакувальником у світі; отож я дивився на гору тарілок, чашок, чайників, пляшок, банок, пирогів, спиртівок, бісквітів, помідорів і т. ін. і передчував велику втіху.

Я не помилився. Вони почали з того, що розбили чашку. Просто щоб показати, на що вони здатні, й розбудити в мені інтерес.

Потім Гарріс поставив банку з полуничним варенням на помідор і роздушив його; довелось вишкрібати помідор з кошика чайною ложкою.

Тоді настала Джорджева черга: він наступив на масло. Я нічого не сказав, тільки підійшов ближче, сів на краєчок столу й стежив за ними. Але це дратувало їх навіть дужче, ніж якби я щось казав. Вони нервувалися, метушились, наступали на все, відкладали то одне, то друге назад, а потім не могли знайти; поклали пироги на саме дно, а поверх них — важкі речі, і пироги, звичайно, розчавились.

Сіль розсипали, все позасипавши нею; а масло — я ще ніколи не бачив, щоб двоє дорослих чоловіків стільки морочились із брусочком масла на чотирнадцять пенсів. Коли Джордж відліпив те масло від свою капця, Гарріс спробував запхати його (тобто, звичайно, масло, а не капець і не Джорджа) в чайник. Масло не влазило, а те, що вже влізло, не хотіло вилазити назад. Нарешті вони вишкребли його звідти й поклали на стілець; тоді Гарріс сів на нього, воно прилипло до штанів, і вони заходились шукати його по всій кімнаті.

— Ну їй же богу, я поклав його на оцей стілець,— сказав Джордж, утупивши очі в порожнє сидіння.

— Я сам бачив, як ти його там поклав, півхвилини тому,— підтвердив Гарріс.

І вони знов почали обходити кімнату, шукаючи масло. Врешті зійшлись посередині й витріщились один на одного.

— Диво, та й годі,— сказав Джордж.

—  Якась мана! — погодився Гарріс.

Тоді Джордж обійшов кругом Гарріса й побачив масло.

— Ось де воно весь час було! — обурено вигукнув він.

— Де? — крикнув Гарріс, рвучко обернувшись до нього.

— Та стій, не крутися! — ревнув Джордж і знов забіг ззаду.

Нарешті масло було відліплене від штанів і покладене в каструльку.

Монтморенсі, певна річ, весь час вертівся біля них. Це його життєвий ідеал: плутатись під ногами і щоб його проганяли та лаяли. Коли він зможе упхатись туди, де він не потрібен, і заважати, і своєю набридливістю довести людей до того, що вони в нестямі починають жбурляти в нього чим попало,— тоді він почуває, що день прожито не марно.

А найвища його мета — це щоб через нього хтось перечепився і потім з годину кляв його. Коли йому щастить досягти цієї мети, він сповнюється просто нестерпною пихою.