РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Із усіх вражень, пов’язаних з буксируванням, найцікавіше — коли вас тягнуть дівчата. Такої пригоди я раджу зазнати всім. Дівчата можуть тягти човен тільки втрьох: дві тягнуть, третя бігає кругом них і регочеться. Починають вони звичайно з того, що заплутуються в линві. Вона обмотується навколо їхніх ніг, і їм доводиться сідати долі та розплутувати одна одну, а тоді вони обкрутять линвою шию і трохи не подушаться. Нарешті розмотають і натягнуть линву й рушають уперед бігцем, тягнучи човен із досить небезпечною швидкістю. Пробігши сотню ярдів, вони, певна річ, засапаються, раптово зупиняться, посідають на траву й сміються, а ваш човен, перше ніж ви второпаєте, що сталось, і вхопитесь за весло, виносить на середину річки й обертає кормою вперед. А вони підведуться й чудуються.

— О, диви! — кажуть.— Виплив аж на середину.

Тоді якусь часинку тягнуть досить рівно, та зненацька одній спадає на думку, що треба підколоти шпильками спідницю; вони відразу спиняються знов, і човен врізається в берег.

Ви підхоплюєтесь, відштовхуєте його й гукаєте їм, щоб не зупинялись.

— Що? Що там сталося? — кричать вони у відповідь.

— Не зупиняйтеся! — горлаєте ви.

— Що таке?

— Не зупиняйтеся! Йдіть і йдіть!

— Сходи до них, Еміліє, спитай, чого вони хочуть,— каже одна.

Емілія вертається до човна й питає, чого вам треба:

— Що тут таке? Сталося щось?

— Ні, ні, все гаразд,— відказуєте ви,— тільки йдіть весь час, розумієте, йдіть і не зупиняйтесь.

— А чому?

— Бо ми не можемо стернувати, коли ви раз по раз зупиняєтесь. Треба, щоб човен весь час був у русі.

— В чому, в чому?

— В русі. Щоб він увесь час рухався.

— Гаразд, я їм скажу. А ми добре тягнемо?

— Та добре, дуже добре, тільки не зупиняйтесь.

— А воно й не важко зовсім. Я думала, що буде багато важче.

— Та ні, тут нема нічого хитрого. Треба тільки тягти рівномірно, оце й усе.